Був же у темничного сторожа єдиний син, котрий мав двадцять літ від народження свого, його біс лютий шість років мучив і ганяв по пустелях та дорогах, і не раз батько його, схопивши, зв'язував залізними путами і в кліті зачиняв, але він розривав вузи, двері зламавши, і тікав. Трапилося ж батькові в ті дні схопити його, і прикував до стовпа міцно руки його, і ноги, й шию. Він же опівночі, зламавши заліза, втік і, знайшовши темничні двері відчинені, зайшов до темниці й упав перед ногами святого Григорія, валяючись. Святий же, до неба руки звівши, помолився Богові й так бісу сказав: "Господь наш Ісус Христос повеліває тобі, душе нечистий: вийди зі створіння цього!" І тоді вийшов біс із юнака. Встав батько його, шукав ретельно сина, а побачивши відчинену темницю, жахнувся вельми, гадаючи, що втік в'язень. Зайшов досередини й побачив святого, який стояв із Платоником і співав, та й сина свого із ним здорового. І впав сторож перед ногами святого, кажучи: "Воістину, чоловік Божий ти є, прости мені, що зогрішив щодо тебе, поклавши руки свої на тебе". І відтоді служив святому сторож темничний день і ніч зі страхом, пошановуючи його, ніби ангела Божого.

В той час одна жінка, яка мала дочку згорблену, почула, що блаженний зцілив сторожевого сина, прибігла до нього в темницю із дочкою і, впавши, молила його, щоб зцілив дочку її. Він же рече: "Не моє то діло, жінко, але тільки Бога, котрий усе може вчинити словом". Вона ж невідступно долягала йому, молячи. Святий, отож, учинив молитву, поклав на горбатій руку свою, і дівчина випросталася. Подякували йому мати із дочкою і, поклонившись святому, повернулися, радіючи, у дім свій. Запитали її сусіди: "Хто зцілив дочку твою?" Вона ж каже: "Єпископ один чужий із Сицилії, про нього кажуть, що за якусь вину осуджений він, і сидить у темниці. Той зцілив дочку мою, як раніше зцілив сторожевого сина". Дійшла чутка багатьом про Григорієві чудеса, що біснуватого хлопця й горбату дівчину зцілив словом, і приносили до нього багатьох недужих — і зціляв їх.

Минув рік, і згадав папа, що Григорій у темниці сидить. І послав по авву Марка, про якого раніше багато разів згадувалося. Прийшов авва Марко із монастиря свого, і каже йому папа: "Чи не знаєш, брате, що Григорій, єпископ церкви Акрагантійської, приведений сюди зв'язаний і сидить зачинений у темниці, бо вчинив перелюбство". Отець же Марко, зітхнувши, відповів:

"О, коли б я мав частку з ним у день страшного суду!" Папа, це почувши, змінився на лиці й рече: "Подивися прислане щодо цього до мене писання від екзарха, якого маю в тій країні". Марко прочитав писання, посміявся і мовив велеголосно: "Свідчуся Господом, що брехливий є цей наклеп на неповинного й чесного мужа, котрий життям та чудодіянням рівний є стародавнім великим отцям, як і сам, владико, знаєш". Каже ж бо папа: "Знаю, що благодать Божа була в ньому перед зогрішенням, а відколи зогрішив, віднялася благодать від нього". Марко ж мовив: "Знає Господь сущих Своїх". Папа ж рече: "Що ж бо учинимо з ним, як порадиш?" Авва Марко мовив: "Послухай мене, владико, і прийми пораду раба свого: збери собор, заклич єпископів, не тільки своїх західних, але й на схід пошли, щоб не судили Григорія без відома царевого й патріяршого, але хай і благочестивий цар і Царгородський патріярх пришлють од себе мужів своїх. Пошли і в Сицилію і приведи наклепників та й жінку, а тоді як Бог покаже, так і вчинимо". Папа ж рече: "Добра є твоя рада, отче!" І сів, написав послання до благочестивого царя Юстиніяна і до святішого патріярха Царгородського, звіщаючи й молячи, щоб послали від себе чесних мужів на собор. Також написав і до екзарха свого в Сицилію, і до князів, і до громадян акрагантійських, повеліваючи прислати до нього в Рим наклепників усіх аж до єдиного і жінку, про яку кажуть, що перелюбство з Григорієм учинила. Прийняли ж цар та патріярх од папи послання, здивувалися на наклепа, котрий був щодо Григорія, і, не пойнявши йому віри, пожаліли, що стільки часу сидить у темниці Григорій, неповинний бувши. Швидко послали від себе чесних мужів: цар послав послом одного сановитого мужа на ймення Маркіян, патріярх же послав трьох єпископів: анкирського, кизицькаго і коринтського, і хартофілакса Константина. Ці всі, котрі від Царгорода, а хто від Сицилії, зібралися до Риму після другого літа Григорієвого сидіння у в'язниці.