Назавтра пішов до міста. Почули люди, що новий єпископ іде, запитували один одного: "Хто став єпископом? Чи Савин, чи Крискентій, чи Євпл?" А довідавшись, що жоден із них не сподобився єпископаства, але якийсь муж чужий, на ім'я Григорій, подивувалися. Ще почули, що чудотворцем є і зцілив чорноризця, німого та глухого, і жахнулися. І вийшла вся множність людей йому назустріч, і благословилися від нього. Він же руки свої на всіх накладав, благославляючи. Вийшла й Теодотія, мати його, зі старицями, не знаючи, що це її син. Коли ж побачила його, впізнала й каже: "Це воістину син мій є, котрий був загинув і віднайшовся". Григорій же, побачивши матір свою, рече: "Радуйся, пані Теодотіє, мати моя!" Вона ж, наповнившись невимовної радості, сказала: "Благословен Бог, що вибрав тебе пасти своїх людей і сподобив мене бачити тебе, дитину мою солодку!" По тому ввійшли до церкви, співаючи із людьми. І коли звершував Святу Літургію святий Григорій, один із достойних побачив благодать Святого Духа, що зійшла на нього в голубиному образі й отінила його, як це було й при посвяченні. Принесено було багато недужих до церкви, і на них святий Григорій покладав руки свої, подаючи їм здоров'я, аж усі дивувалися й говорили: "Цей є подібний святому Григорію Неокесарійському, чудотворцю!" І була велика радість у місті.

Почав же святий Григорій пасти Церкву Божу, велику турботу про убогих маючи і болящих зцілюючи та проганяючи лукавих духів. Батько ж його Харитон не відступав од церкви, постом і молитвами день і ніч служачи Богу. Також і матір його Теодотія, всі піклування житейські відкинувши, дбала про спасіння своє і служила хворим та й тим, котрі бідують у вбогості, своїми руками живлячи їх та одягаючи. І так Григорій святий із батьками своїми прикрашав Христову Церкву, бувши всім зразком чеснотливого життя.

Минуло кілька років, і вийшов блаженний подивитися місто та й відвідати болящих та вбогих; і котрі із громадян мали недужих своїх, ті клали їх на дорозі, де добрий лікар святий Григорій хотів іти, — і на всілякі хвороби діставали цільбу доторком рук його. Була у пресвітера Савина дочка розслаблена, яка на ложі лежала і не мала зовсім моці тілесної, що й рухнутися од себе не могла, але інші її перевертали. Почула її матір, що єпископ мимо їхнього дому має йти, винесла дочку свою поза двір і поклала на дорозі. Коли ж наблизився Григорій, припала жінка до ніг блаженного, плачучи й кажучи: "Помилуй мене, рабе Божий, і змилосердься над дочкою моєю, бо розслаблена вона". Запитав її святий: "Чиє ти подружжя?" Вийшов Савин, пресвітер, і, поклонившись, каже: "Раба твоя, пане мій, дружина моя є". Запитав їх святий: "Чи давно так хворіє дочка ваша?"