Чому папа не міг судити Акрагантійського єпископа без відома східного царя та Константинопольського патріярха? А через те, що Акраган-місто й папі, й цареві служило, бувши розділене на дві частини. Адже благочестивий цар Константан, збудувавши в Римі церкву святих верховних апостолів Петра та Павла, дав тій церкві половину Акрагантійського міста, — тож відтоді володіли містом і цар, і папа: частина була царя грецького, а частина папи Римського. Не міг, отож, папа Григорія сам тільки зі своїми західними єпископами судити без царського відома, бо місто Акрагантійське належало і папі, й цареві. Не міг також суду чинити і без відома патріярха Царгородського, бо з царем там і патріярх владу мав. Згодом цар і папа подарували частини свої святому Григорієві, і почало все місто оте служити єпископові своєму.
У той-таки день святого мученика Сисинія із міста Кизика, який постраждав у Диоклитіянове царство за Христа. І святого мученика Теодора, котрий страждав в Антіохії від відступника Юліяна й відпущений був, потім, боговгодно поживши, помер добре. І кончина святого благовірного князя Олександра Невського, який був хоробрий у війнах, коли ж на ріці Неві бран із німцями чинив, бачила сторожа святих мучеників Гліба та Бориса, які поспішали йому на допомогу. Показав же явно християнське благочестя в той час і любов до Христа, коли від нечестивого царя Батия примушений був поклонятися ідолам, але не послухався і був готовий страждати за свого Господа. А коли помер цей благовірний князь і митрополит почав йому вкладати до рук прощальну грамоту, він сам, начебто живий, розігнув руку свою і прийняв грамоту від митрополита, що стало звісним знаменням його святості.
У той-таки день святого мученика Сисинія із міста Кизика, який постраждав у Диоклитіянове царство за Христа. І святого мученика Теодора, котрий страждав в Антіохії від відступника Юліяна й відпущений був, потім, боговгодно поживши, помер добре. І кончина святого благовірного князя Олександра Невського, який був хоробрий у війнах, коли ж на ріці Неві бран із німцями чинив, бачила сторожа святих мучеників Гліба та Бориса, які поспішали йому на допомогу. Показав же явно християнське благочестя в той час і любов до Христа, коли від нечестивого царя Батия примушений був поклонятися ідолам, але не послухався і був готовий страждати за свого Господа. А коли помер цей благовірний князь і митрополит почав йому вкладати до рук прощальну грамоту, він сам, начебто живий, розігнув руку свою і прийняв грамоту від митрополита, що стало звісним знаменням його святості.