Маркіян, не дійшовши Риму десь на вісімнадцять стадій, упав у недугу люту, аж усі відчаялися, чи житиме, і були через те у великій печалі єпископи, які з ним ішли, і ледве із великими труднощами дійшли до Риму.

Всі турбувалися щодо Маркіяна, і жоден лікар не міг допомогти йому в хворобі. Одного вечора жінці, дочка якої була зцілена від святого Григорія, трапилось іти повз двір, у якому замешкав Маркіян, і, почувши плач його рабів, запитала одного із них, чому плачуть. Той же мовить: "Пан наш помирає, через те й плачемо". Вона ж каже: "Коли хочете, щоб пан ваш був живий і здоровий, то несіть його за мною, і я вам покажу такого лікаря, котрий зцілить його одним словом, бо й мою дочку і багатьох у місті цьому зцілив, і не було жодного недужого, який би без зцілення відійшов од нього. Вони ж пойняли віру тому, взяли пана свого із ложем та й понесли його за жінкою. Не відав Маркіян, що йому чинять раби його, бо гарячка велика охопила його і не пам'ятав нічого. Довела ж їх жінка до темниці, поклали його перед святим Григорієм і молили його із плачем, щоб подав зцілення їхньому панові. Святий же покликав Маркіяна раз, і другий, але той не міг відповісти йому. Просльозився, отож, блаженний, поклав руку свою на хворого, і тоді заснув хворий, а не спав до цього двадцять і п'ять днів. Опівночі приступили до нього слуги і, побачивши його, не знайшли в ньому гарячки, і славили Бога; коли ж скінчилася ніч і святий співав ранішнє співання, збудився Маркіян і встав здоровий, і дивувався, де пробуває. Побачив-бо святого Григорія, впізнав його і припав до його ніг — збагнув-бо, що його молитвами від хвороби зцілів. Коли ж настав день, прийшли єпископи провідати Маркіяна і не знайшли його — довідалися-бо, що в темницю віднесений до Григорія. Пішли туди й побачили, що Маркіян здоровий, сидить із Григорієм та й бесідує, почудувалися і сказали до святого: "Благословенний ти є, отче Григорію, що сподобився бути достойним Божої благодаті й дару зціляти людські недуги. І цілували його люб'язно, запитуючи: "Який час сидиш у в'язниці?" Він же відповів: "Два літа й чотири місяці". Вони ж вельми прогнівалися на папу, що такий час тримає неповинного мужа в темниці, не звідавши нічого про нього. Хотіли його вивести, але він заборонив їм, кажучи: "Не можна мені без суду і без повеління папи зійти з цього місця". Вони ж бо пішли звістити папі все, що сталося. Той-бо, почувши, здивувався, і жах великий охопив його.

Повелів же папа сісти в церкві святого Іполита соборові, церква та біля темниці стояла, і зібралося єпископів із папою сто п'ятдесят і чорноризців із монастиря міста Риму та громадян велика кількість, що годі було вміститися усім у церкві. Приведено й наклепників числом сто і десять із Савином та Крискентієм. Тоді послали по святого Григорія трьох єпископів, і п'ятеро пресвітерів, і авву Марка — та й привели його чесно. Східні ж єпископи та хартофілакс, побачивши святого Григорія, який стояв на суді із великим смиренням, як осудженик, просльозилися. Почав же папа запитувати наклепників: "Яка є вина, що її наносите на вашого єпископа?" Вони ж безсоромно мовили: "Владико, знайшли його з жінкою, як гріха чинив". Каже їм папа: "Чи власними очима бачили його, коли грішив, чи жінка оповіла вам?" Вони ж бо сказали: "Ми, владико, зайшли за звичаєм поклонитися і знайшли жінку, яка спала на ложі його, і схопили її. Вона ж перед екзархом і перед усіма людьми виказала беззаконня, яке було". Мовили єпископи: "Хай приведена буде жінка і хай викриє беззаконня, яке було". Вони ж сказали: "Як може викрити його, коли біснувата вона. Відколи зогрішила із ним, кара Божа побила її і біс її мучить".