Коли ж настав тридцять дев'ятий день, цар із третьою своєю жінкою, на ім'я Євдокія, чинив язичницького празника, котрий звався Брумалія, який свого часу давніми еллінами справлявся у честь язичницького бога Діоніса: богомерзький-бо єретик при численних своїх богоненависних злодіяннях і язичницького празникування не покидав. У той-ото празник деякі із зловірних наклепали царю на святого Стефана, що темницю в монастир перетворив і багатьох, хто приходить до нього, ученням своїм зваблює, щоб поклонялися ідолам, — так святі ікони називали. Цар же розгнівався, відтак послав ката, щоб, вивівши Стефана поза місто, мечем посік його. Коли вели зв'язаного святого на усічення, розкаявся цар, що осудив Стефана на мечне усічення, і сказав: "Що солодше може бути Стефанові, як від меча швидко життя закінчити?" — хотів його лютішою заморити смертю, тож повелів повернути знову в темницю. Учинив же цар у той день вечерю велику своїм вельможам та однодумцям, і раділи, веселячись, од музичних інструментів, що грали, і труб, що велеголосно трубили. Згадав про Стефана, узяв осібно двох якихось із наближених собі юнаків, лицем красних і тілом сильних, були — бо то брати єдиноутробні, і сказав їм: "Підіть у претор і мовте Стефану Авксентіянину: це рече тобі цар: "Бачиш, яке маю щодо тебе піклування, та ж бо від воріт смертних тепер повернув тебе, дарувавши життя. Коли ти покоришся волі моїй?" Це йому скажіть, я ж бо знаю, що він не покориться, а більше почне мене гудити. Ви ж, схопивши його, бийте міцно дотіль, доки уб'єте до смерті". Пішли, отож, ті юнаки, побачили Стефанове лице, як лице ангелове, і посоромилися святині його, до ніг його припали й просили від нього благословення та молитви. Тоді повернулися й повідали царю, говорячи: "Знайшли ченця того непокірного і били його без милості, і ледве живого покинули його, і не знаємо, чи доживе до ранку, так міцно його били". Цар, почувши це, втішився і бенкетував з однодумцями своїми. Преподобний же Стефан простояв на молитві всю ніч оту, готуючись до смерті. Коли ж зійшла денниця, скликав своїх співв'язнів, преподобних отців, і рече до них: "Останній мир та останнє цілування даю вам, отці та братіє. Це ж бо вже наблизився час моєї кончини і вінець мученичества при дверях, ви ж у правовір'ї пробудьте до кінця!" Це преподобні отці від нього почувши, теплими слізьми омивали свої лиця. Він же почав стягати із себе одежі. Святі ж отці сказали: "Ліпше, отче, бачити кончину днів своїх не без святого того одіяння". Богодухновенний же той Стефан рече: "Борцю належить оголеним виходити на боротьбу, до того не є праведно, щоб святий іночий чин був потоптаний ногами беззаконних людей". Відтак роздягся, прикрився лишень однією шкіряною мантією і, сидячи із святими отцями, чекав смертного часу.