Замкнутий був блаженний у внутрішні темниці і знайшов там триста і сорок і два іноки, котрі там сиділи, зібрані із різних країв та монастирів, і кинуто туди їх за святі ікони. З них одним були носи обрізані, іншим же вуха, ще іншим очі виколото, кому й руки усічено, тим найбільше, котрі на честь святих ікон книги склали й написали; хто носив на тілі з іще не добре загоєних ран виразки та знаки, решта мали лиця, смолою обмазані й обпалені. В деяких було голови на наругу обстрижені. їхні різні муки бачачи, преподобний похвалив терпіння й подвиги їхні, себе ж мав за окаянного й плачу достойного, бо не сподобився таких ран за Христову ікону понести, яких вони сподобилися. Всі ж оті святі отці, коли побачили преподобного Стефана, люб'язно його прийняли і вибрали собі за наставника та вчителя. І стала темниця ота як монастир, у якій всі звичайні співи та молитви за чином та уставом монастирським здійснювалися.

Коли пробував у темниці тій, преподобний їжу діставав од однієї боголюбної жінки, супряжниці одного з тих, котрі стерегли темницю. Вона щосуботи та щонеділі приносила кусня хліба й трохи води і подавала йому таємно. Спершу не хотів блаженний приймати з рук її принесену їжу, доки не звістився, що благочестива є і поклонниця святих ікон; бридився-бо святий єретиками і не брав нічого із рук єретичних. Але жінка на достовірне звіщення благочестя свого принесла йому святі ікони Пречистої Богородиці та святих верховних апостолів Петра й Павла, їх у себе таємно тримала, і перед очима його вклонилася тим святим іконам і цілувала їх, відтак дала, аби в себе їх мав і згадував її у своїх святих молитвах.

Одного дня сидів святий з іншими в'язнями, преподобними отцями, і почалася бесіда про багатоманітні муки від беззаконних, беззаконного царя намісників, антипатів та ігемонів, завдані благочестивим. Один-бо із них, на ім'я Антоній Критіян, згадав якогось ченця Павла, що йому Кипрський єпарх Теофан, прозваний Лардотир, поклав на землі з одного боку образа Христового розп'яття, з другого — знаряддя мучительні та й сказав до нього: "Одне з двох вибери, Павле: чи потопчи ногами Христову ікону — тоді живий будеш, чи від того знаряддя, люто мучений, помри, коли не бажаєш повеленого тобі вчинити". Мужній-бо Павло велеголосно заволав: "Господи Ісусе Христе, Єдинородний Сине Божий! Щоб святу Твою ікону ногами мав топтати?!" — і прихилився на землю, любо цілуючи зображення Христового розп'яття, самим ділом показуючи, що не боїться мучительних погроз і готовий померти за Христову ікону. Мучитель же ярістю розпалився, спершу двома дошками звелів міцно стиснути його, відтак, повісивши стрімголов, залізним гребенем обідрав усе тіло його, по тому вогонь немалий під ним запалив, і так доблесний Павло помер спалений — і була Богові добропашна жертва.