— Де? — Голос Оліветті тепер звучав сердито. — Але містер Ленґдон сказав...
— Санта-Марія дель Пополо: Одна миля звідси. Кажіть своїм людям негайно їхати туди! Залишилось чотири хвилини!
— Але мої люди вже зайняли позиції
— Робіть, що я кажу! — Вітторія різко закрила мобільник.
За нею з Пантеону вибіг Ленґдон.
Вона схопила його за руку й потягнула до вервечки таксівок, у яких не було видно водіїв. Голосно постукала по капоту першого авта в черзі. Водій, що куняв на передньому сидінні, умить прокинувся і сів рівно. Вітторія смикнула задні двері й штовхнула Ленґдона всередину. Тоді заскочила сама.
— Санта-Марія дель Пополо, — наказала вона водієві. —
Ошалілий і наляканий водій натиснув на газ. Авто різко зрушило з місця і помчало вулицею.
63
63
Ґюнтер Ґлік тепер сам сидів за комп’ютером, а Чиніта Макрі стояла, згорбившись у тісному мікроавтобусі, і спантеличено дивилася з-за плеча колеги на екран.
— Казав я тобі, — говорив Ґлік, набираючи щось на клавіатурі, — «Брітіш тетлер» — не єдина газета, що друкує статті про цих хлопців.
Макрі нахилилась ближче до екрана. Ґлік казав правду. У базі даних Бі-бі-сі виявилось шість статей про братство з назвою ілюмінати, які ця шанована мережа подавала за останні десять років.
— А що за журналісти подавали ці матеріали? — поцікавилась вона. — Якісь халтурники?
— Бі-бі-сі не наймає халтурників.
— Але ж