— Діра демона, — охнув Ленґдон. Він так захопився банею, що навіть не зауважив її. Невпевнено підійшов до ями. У ніздрі йому вдарив страшний сморід.

Вітторія прикрила рот рукою.

— Che puzza!

— Міазми, — сказав Ленґдон. — Випари від гниття кісток. — Дихаючи крізь рукав, він схилився над дірою і подивився всередину. Чорнота. — Нічого не видно.

— Думаєте, там хтось є?

— Хтозна.

Вітторія показала на трухляву дерев’яну драбину, що вела вниз. Ленґдон похитав головою:

— Це як пекло.

— Може, там серед інструментів є ліхтар? — Здавалося, — вона шукає приводу, щоб втекти від нестерпного смороду. — Піду подивлюся.

— Будьте обережні! — крикнув їй наздогін Ленґдон. — Невідомо, чи вбивця точно...

Але Вітторія вже побігла.

Оце так вольова жінка, подумав Ленґдон.

Він знову повернувся до ями, і від випарів йому запаморочилося в голові. Затамувавши подих, він опустив голову в отвір і спробував розгледіти ще щось у темряві. Мало-помалу очі призвичаїлись, і Ленґдон почав розрізняти якісь невиразні тіні. Внизу виявилась невеличка камера. Діра демона. Цікаво, скільки поколінь Кіджі без церемоній скидали в цю шахту? Ленґдон заплющив очі і чекав, доки зіниці розширяться так, щоб він міг краще бачити в темряві. Коли він нарешті їх розплющив, то помітив унизу якусь од іду розпливчату постать. Ленґдонові стало моторошно, але він стримався й не відсахнувся. Чи я справді це бачу? Це людина? Постать розтанула. Ленґдон знову заплющив очі, цього разу на довше, щоб вони змогли зафіксувати навіть найслабше світло.

Йому стало млосно, думки плутались. Ще кілька секунд. Він не знав, що на нього так подіяло — випари чи незвична поза — але його явно починало нудити. Коли він нарешті розплющив очі-, то побачив щось абсолютно незбагненне.