Крипта наповнилась дивним голубуватим світінням. Щось тихо шипіло, на стінах камери танцювали вогні. Раптом над ним нависла довга тінь. Наляканий, Ленґдон випростався.
— Обережно! — крикнув хтось у нього за спиною.
Ленґдон відчув пекучий біль ззаду шиї. Він різко обернувся й побачив, що Вітторія забирає від нього паяльну лампу, з якої з шипінням виривається блакитне полум’я.
Ленґдон схопився за шию.
— Якого це дідька ви виробляєте?
— Я хотіла вам посвітити. Ви відсахнулись просто на мене. — Ленґдон сердито подивився на портативний прилад у її руці. — Це найкраще, що вдалося знайти, — виправдовувалась вона. — Ліхтарів немає.
Ленґдон потер шию.
— Я не чув, як ви підійшли.
Вітторія простягнула йому лампу і знову скривилась від смороду, що йшов із крипти.
— Як ви думаєте, ці випари можуть спалахнути?
— Сподіваймося, що ні.
Ленґдон узяв лампу і повільно рушив до діри. Обережно опустив її всередину й освітив бічну стіну. Крипта була кругла, близько двадцяти футів у діаметрі. Десь на глибині тридцяти футів світло натрапило на дно підземелля. Воно було темне й нерівне. Земляне. Тоді Ленґдон побачив тіло.
Йому Мало не стало зле.
— Він тут, — він ледь знаходив сили, щоб не відвернутися. На земляному дні було видно тільки блідий силует людини. — Здається, його роздягнули догола. — Ленґдон спрямував світло на труп.
— Це один із кардиналів?
Ленґдон не міг цього знати, але не уявляв, хто б це іще міг бути. Він придивився до світлої плями внизу. Не рухається. Жодних ознак життя.
Ленґдон гукнув.
— Гей там?
— Думаєте, він іще живий?