Ленґдон прикипів очима до амбіграми, і стіни підземелля закружляли навколо нього.

— Земля, — прошепотів він. Тоді нахилив голову і прочитав слово з іншого боку. — Земля.

Охоплений жахом, він остаточно зрозумів, що це означає. Залишилося ще три.

68

68

У Сікстинській капелі горіли свічки. Попри їхнє м’яке світло, що навіювало спокій і затишок, кардинал Мортаті був дуже знервований. Офіційно конклав розпочався, але останні події не віщували нічого доброго.

Півгодини тому, точно у призначений час, камерарій Карло Вентреска увійшов до каплиці. Він став біля головного вівтаря і промовив вступну молитву, А тоді опустив руки і звернувся до них таким прямим і щирим тоном, якого Мортаті ще ніколи не чув із вівтаря Сікстинської капели.

— Усі ви добре знаєте, — сказав камерарій, — що цієї миті наших чотирьох preferiti на конклаві немає. Во ім’я Його покійної Святості, я прошу вас, щоб ви діяли, як вам належить діяти... з вірою в серці і з відчуттям обов’язку. Нехай у вас перед очима буде лише Бог. — Із цими словами він повернувся й зібрався йти.

— Але, — не витримав один кардинал, — де ж вони?

Камерарій відповів не одразу.

— Цього я, на жаль, не можу вам сказати.

— Коли вони повернуться?

— Цього я не можу сказати.

— З ними все гаразд?

— Цього я не можу сказати.

— Але вони повернуться?..

Камерарій довго мовчав.