Було чути, що під церквою вже юрмились репортери. Ленґдон підозрював, що кадри страшної смерті третього кардинала незабаром з’являться в ефірі, якщо ще не з’явились. Ленґдон надіявся, що камерарій уже давно приготувався до найгіршого й ужив відповідних заходів. Евакуюй клятий Ватикан! Досить бавитись! Ми програли!

Раптом Ленґдон усвідомив, що всі бажання, що керували ним досі, — прагнення врятувати Ватикан, визволити чотирьох кардиналів, побачити на власні очі братство, яке він досліджував багато років, — усе це враз утратило значення. Війну вони програли. Тепер він був одержимий тільки одним бажанням. Дуже простим. Палким і примітивним.

Знайти Вітторію.

Він несподівано відчув у душі порожнечу. Ленґдон неодноразово чув, що напружені ситуації іноді зближують людей більше, ніж десятиліття спільного життя. Тепер він у це повірив. Залишившись сам, без Вітторії, він відчув щось таке, чого не відчував уже багато років. Самотність. Біль додав йому сили.

Викинувши з голови все зайве, Ленґдон зосередився на головному. Він відчайдушно надіявся, що вбивця дбатиме насамперед про справу, а вже потім про задоволення. Бо інакше він запізниться. Ні, сказав він собі,у тебе ще є час. Убивця ще не завершив і своєї місії. Він мусить вигулькнути ще раз, перш ніж назавжди зникнути.

Останній олтар науки, думав Ленґдон. Убивці залишилось одне, останнє завдання. Земля. Повітря. Вогонь. Вода.

Він подивився на годинник. Півгодини. Ленґдон швидко пішов повз пожежників до «Екстазу святої Терези». Цього разу, дивлячись на вказівник Берніні, Ленґдон точно знав, що його цікавить.

Хай янголи у пошуку ведуть...

Просто над тілом святої на тлі золотого полум’я застиг янгол Берніні. В одній руці він стискав гострого вогненного списа. Ленґдон простежив очима за напрямком списа — у правий бік церкви. Погляд його натрапив на стіну. У тому місці, куди показував спис, не було нічого особливого. Проте Ленґдона це не збентежило: він бо ж знав, що янгол показує на щось, розташоване десь, посеред Рима, далеко за стінами храму.

— Який це напрямок? — рішуче запитав Ленґдон, звертаючись до брандмейстера.

— Напрямок? — Брандмейстер подивився в бік, куди показував Ленґдон, і збентежено відповів: — Не знаю... мабуть, західний.

— Які храми розташовані в цьому напрямку?

Брандмейстер іще більше збентежився.

— їх там десятки. А що?

Ленґдон спохмурнів. Ну звичайно. Я й сам мав би здогадатись.