Ленґдон не опирався. Думки кружляли, як той дим під куполом. Що, чорт забирай, сталося? У свідомість знову заповз страх.

— Sorcio salvatore, — сказав лікар. — Мишеня... рятівник.

Ленґдон розгубився ще більше. Мишеня-рятівник?

Чоловік показав на годинник з Міккі-маусом у Ленґдона на руці. У голові почало прояснюватись. Він пригадав, що ввімкнув будильник. Збентежено дивлячись на циферблат, він зауважив годину. 22:28.

Він різко сів.

І враз усе згадав.

За хвилину Ленґдон уже стояв біля головного вівтаря з брандмейстером і кількома пожежниками. Вони засипали його запитаннями, але він не слухав. У нього були свої запитання. У всьому тілі відчувався гострий біль, але він знав, що мусить діяти негайно.

До Ленґдона підійшов іще один пожежник.

— Я ще раз все оглянув, сер. Ми знайшли тільки тіла кардинала Ґідери і командира швейцарських гвардійців. Жінки немає.

— Grazie, — подякував Ленґдон, не знаючи, радіти чи жахатися. Він пам’ятав, що бачив Вітторію на підлозі непритомну. Тепер вона зникла. Єдине пояснення, яке спадало на думку, було невтішне. Убивця висловився по телефону чітко. Жінка з силою волі. Це мене збуджує. Можливо, я перший тебе до ранку знайду. І тоді...

Ленґдон розглянувся.

— Де швейцарські гвардійці?

— Не можемо до них додзвонитися. Усі лінії Ватикану заблоковано.

Ленґдон почувався розбитим і самотнім. Оліветті мертвий. Кардинал мертвий. Вітторія зникла. І півгодини його життя як не бувало.