Авто двічі об’їхало майдан і рушило до фонтана Берніні. Автобус проїхав кілька метрів уздовж бордюру й зупинився. Відсувні дверцята опинилися за кілька дюймів від спіненої води.

Над фонтаном клубочився туман.

У Ленґдона з’явилося недобре передчуття. Що це — вбивця з’явився так рано? І в мікроавтобусі? Ленґдон уявляв, що той потягне свою останню жертву через увесь майдан, так само як біля собору Святого Петра, отже, стріляти в нього буде легко. Але той приїхав на мікроавтобусі. Отже, правила гри змінилися.

Раптом дверцята відсунулися.

На підлозі в автобусі корчився в муках голий чоловік. Він був обмотаний важкими ланцюгами. Чоловік відчайдушно намагався визволитися з пут, але ланцюги були надто важкі. Одне кільце затискало йому рот, як вуздечка в коня, і кричати він не міг. Тоді Ленґдон побачив і другу постать — хтось рухався в глибині автобуса позаду бранця. Очевидно, убивця готувався до останнього акту трагедії.

Ленґдон знав, що в нього залишилися лічені секунди.

Він витягнув пістолет, тоді зняв з себе піджак і кинув на землю. Ленґдон хотів, щоб ніщо не сповільнюало його рухів, а крім того, боявся замочити сторінку з Галілеєвої «Діаграми». Нехай краще безцінний документ залишається тут, подалі від небезпеки.

Ленґдон обережно перебіг праворуч. Обійшовши фонтан, він зупинився навпроти автобуса. Центральна брила у фонтані заступала йому огляд. Він швидко, підбіг до краю фонтана, сподіваючись, що плескіт води заглушить його кроки. Переліз через бордюр і скочив у спінену воду.

Вода сягала йому пояса й виявилася крижаною. Зціпивши зуби, Ленґдон побрів по слизькому дну. Пересування ускладнювали іще й монети, що їх туристи накидали «на щастя». Ленґдон відчував, що самого «щастя» сьогодні йому буде замало. Його огорнув туман, і він застановився, від чого тремтить пістолет у руці — від холоду чи від страху?

Він дійшов до центральної частини фонтана і, тримаючись за мармурові фігури, зробив іще кілька кроків ліворуч. Сховавшись за величезним конем, Ленґдон не зводив очей з мікроавтобуса, до якого тепер було лише футів з п’ятнадцять. Убивця присів, поклавши руки на обв’язаного ланцюгами кардинала, збираючись, очевидно, зіштовхнути його через відчинені двері просто у фонтан.

Стоячи по пояс у воді, Роберт Ленґдон підняв пістолет і вийшов із туману. Він почувався якимось водяним ковбоєм, що виходить на вирішальний ґерць.

— Ані руш. — Голос був твердіший, ніж рука із затиснутим пістолетом.

Убивця підвів голову. Якусь мить на його обличчі з’явилося збентеження, так наче він побачив привида. Тоді скривив вуста в злостивій посмішці і здійняв руки догори.