Убивця притиснув його ще глибше.
І тоді Ленґдон це побачив. З-під монет, що вкривали дно, виглядав вузький чорний циліндр.
Кардинал Бадджіа лежав на дні фонтана за кілька футів від них і відчував, як душа залишає його тіло. До цієї миті він готувався все життя, однак ніколи не думав, що кінець буде саме такий. Його фізична оболонка жорстоко страждала... обпалена, побита й притиснута до дна басейну важкими залізними ланцюгами. Він нагадав собі, що ці страждання— ніщо порівняно з тим, що довелося пережити Ісусові.
Бадджіа чув, що неподалік б’ються. Йому нестерпно було про це думати. Його кат от-от відбере ще одне життя... життя чоловіка з добрими очима, який намагався йому допомогти.
Біль посилювався. Бадджіа лежав на спині і дивився крізь воду на чорне небо над собою. На мить йому навіть здалося, що він бачить зорі.
Час настав.
Повністю звільнившись від страху й сумнівів, Бадджіа розтулив вуста і випустив подих, який, він знав, буде останнім. Він дивився, як його душа у вигляді зграйки прозорих бульбашок відлітає до неба. Тоді рефлексивно вдихнув. Вода полилася в легені, і йому здалось, що в нього вп’ялося безліч крижаних кинджалів. Біль тривав лише кілька секунд.
А тоді... спокій.
Не звертаючи уваги на пекучий біль у нозі, убивця зосередився на американцеві, якого усім тілом притискав до дна фонтана.
Раптом тіло Ленґдона вклякло, а потім він несамовито затрясся.