Що це — Колер так виявив гуманність? Пожалів людські життя? Вітторія досі не могла повірити, що все це — справа рук директора. Його нелюбов до релігії вона могла зрозуміти... але ця страшна, неймовірна змова була аж ніяк не в його стилі. Невже ненависть Колера така сильна? Щоб аж наважитися знищити Ватикан? Найняти вбивцю? Убити її батька, Папу й чотирьох кардиналів? Це здавалося немислимим. І як Колер зумів завербувати когось у самому Ватикані? Агентом Колера був Рошер, сказала собі Вітторія. Рошер був ілюмінатом. Капітан Рошер, поза сумнівом, мав ключі до чого завгодно — до апартаментів Папи, II Passetto, входу в некрополь, де могила святого Петра, — до всього. Ніщо не заважало йому поставити контейнер з антиматерією на гробі святого Петра — куди доступ мають одиниці — а тоді наказати своїм гвардійцям не витрачати часу на обшук закритих зон Ватикану. Рошер знав напевно, що антиматерію ніхто не знайде.

Але Рошер аж ніяк не міг передбачити, що камерарію буде одкровення.

Одкровення. Повірити в таке чудо Вітторії досі було важко. Невже Бог справді промовляв до камерарія? Інтуїція підказувала Вітторії, що це неможливо. Проте як науковець вона досліджувала взаємозв’язок між різними елементами в природі і чи не щодня спостерігала, як виявляються різні дивовижні зв’язки: морські черепашки-близнюки, розвезені в різні лабораторії за тисячі миль одна від одної, вилуплюються з яєць одночасно до секунди... Скупчення медуз площею кілька акрів пульсують досконало в такт, немов ними керує якась вища свідомість. Увесь світ пронизаний невидимими зв’язками, думала вона.

Але щоб такий зв’язок був між Богом і людиною?

Вітторія шкодувала, що з нею немає батька. Він би вдихнув у неї віру. Колись він уже пояснював їй суть контакту з Богом із наукового погляду, і вона його тоді зрозуміла. Вона досі пам’ятала той день, коли, побачивши, що він молиться, запитала:

— Тату, навіщо ти молишся? Бог однаково ж не може тобі відповісти.

Леонардо Ветра відволікся від медитації і подивився на неї з батьківською усмішкою:

— Моя скептична донечко! То ти не віриш, що Бог промовляє: до людини? Добре, я поясню тобі це твоєю мовою. — Він зняв з полиці макет людського мозку і поставив перед нею. — Тобі, мабуть, відомо, Вітторіє, що зазвичай люди використовують дужі' незначний відсоток свого розумового потенціалу. Однак, коли людина опиняється в екстремальних умовах — зазнає фізичної травми, переживає велику радість або страх або ж поринає в глибоку медитацію — усі її нейрони раптом починають спалахувати, як скажені, що призводить до неймовірної ясності думки.