З останнім радісним криком камерарій рвонув назад до собору Святого Петра.

118

118

Одинадцята сорок дві.

Ленґдон нізащо б не подумав, що буде одним із тих, хто знову кинеться до собору за камерарієм... Ще менше він сподівався, що зробить це першим. Але він стояв найближче до дверей і діяв інстинктивно.

Він тут загине, думав Ленґдон вбігаючи у чорну порожнечу.

— Камерарію! Зупиніться!

У соборі панував суцільний морок. Від яскравого світла на майдані зіниці в Ленґдона звузились, і його поле зору тепер обмежувалось лише кількома футами. Він різко загальмував. Десь попереду шурхотіла сутана камерарія, який, не тямлячи себе, біг у безодню.

Услід за Ленґдоном до собору ввірвались швейцарські гвардійці й Вітторія. Спалахнули ліхтарі, але їхнє світло було вже зовсім тьмяне й не сягало до глибин базиліки. Промені металися туди-сюди, вихоплюючи з темряви лише колони й мармурову підлогу. Камерарія ніде не було видно.

— Камерарію! — загукав Шартран зі страхом у голосі. — Зачекайте! Сеньйоре!

Якась метушня біля Входу змусила всіх озирнутися. У двері ввалилася Чиніта Макрі з камерою на плечі. Червоний вогник свідчив, що камера й досі працює. За нею вбіг Ґлік. Він тримав у руці мікрофон і кричав до Макрі, щоб зачекала на нього.

Ленґдон не повірив власним очам. Зараз аж ніяк не відповідний момент!

— Геть! — гаркнув Шартран. — Це не для ваших очей!

Але Макрі й Ґлік не зупинялися.

— Чиніто! — злякано крикнув Ґлік. — Це самогубство! Я далі не йду!

Макрі не звертала на нього уваги. Вона натиснула якусь кнопку, і на камері спалахнула яскрава лампа, моментально усіх засліпивши.

Ленґдон прикрив очі рукою і відвернувся. Прокляття! Коли очі трохи призвичаїлись, він побачив, що прожектор на камері освітлює храм у радіусі тридцяти ярдів.