Цієї миті звідкись здалеку долинув голос камерарія.

— «І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву свою»!

Макрі спрямувала камеру в бік звуку. Далеко попереду, там, де світло вже зливалося з темрявою, замаячіла чорна тканина. Центральним нефом собору бігла знайома постать.

Від цього химерного видовища всі на мить розгубилися. Першим опам’ятався Шартран. Він обійшов Ленґдона й кинувся наздоганяти камерарія. Ленґдон помчав услід. За ними побігли гвардійці й Вітторія.

Макрі приєдналась до процесії останньою. Вона освітлювала всім шлях і водночас транслювала цю моторошну картину світові. Ґлік голосно вилаявся й побіг за нею, коментуючи в мікрофон тремтячим від страху голосом усе, що бачив.

Лейтенант Шартран одного дня вирахував, що центральний неф собору Святого Петра довший, ніж футбольне поле олімпійського стадіону. А цієї ночі воно здавалося довшим щонайменше вдвічі. Доганяючи камерарія, Шартран розмірковував, куди той прямує. Зазнавши під час жахливої сутички в кабінеті Папи важкої фізичної й моральної травми, камерарій іще не отямився від шоку й марив.

Десь попереду, там, куди не сягав прожектор камери Бі-бі-сі, лунав його радісний голос:

— «І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву свою»!

Шартран знав, що це слова зі Святого Письма — з Євангелія від Матвія, глава 16, вірш 18, якщо він не помилявся. Зараз, коли до знищення Церкви залишалось якихось кілька хвилин, ці слова здавались особливо недоречними і навіть жорстокими. Камерарій стовідсотково збожеволів.

А може, ні?

На мить Шартранова душа затрепетала. Він завжди вважав, що всі чудесні видіння і послання від Бога — це лише бажані галюцинації, плід надміру збудженої уяви, яка чує те, що хоче чути. Бог не контактує з людьми безпосередньої.

Проте за мить Шартранові самому сталося видіння, начебто сам Святий Дух спустився, щоб переконати його в своїй силі.

Попереду, приблизно за п’ятдесят ярдів від нього, з’явився привид... якийсь безтілесний сяючий контур. Блідий силует нагадував напівголого камерарія. Привид здавався прозорим і випромінював світло. Шартран зупинився, серце в нього завмерло. Камерарій світиться! Привид засяяв іще яскравіше, а тоді почав кудись опускатися... глибше й глибше... і, немов за чарами, зовсім зник у чорноті підлоги.

Ленґдон теж бачив це диво. На мить йому теж здалося, що це було чудесне видіння. Коли ж, обминувши ошелешеного Шартрана, він кинувся до того місця, де зник камерарій, то зрозумів, що ж насправді сталося. Камерарій добіг до ніші паліїв — крипти, у якій горіло дев’яносто дев’ять лампад. Лампади підсвітили його знизу, тому здалеку він став схожий на привида. Тоді камерарій зійшов сходами вниз, а їм здалося, що він зник під підлогою.