— Ти у всьому зізнався. Кари ти не уникнеш. — Колер підняв пістолет.
Камерарій сумно розсміявся.
— Хіба ти не розумієш? Сповідь — це й є спосіб уникнення кари. — Він подивився на двері. — Коли Бог на твоєму боці, то в тебе завжди є можливості, яких такому, як ти, не збагнути. — З цими словами камерарій вхопився обома руками за комір своєї сутани й різко розірвав її, оголивши груди.
— Що ти робиш?! — здивовано вигукнув Колер. — Камерарій не відповів. Він зробив крок назад до каміна і витягнув з жару якийсь предмет. — Припини! — крикнув Колер, не опускаючи пістолета. — Що ти робиш?!
Коли камерарій повернувся, у руках у нього було тавро, розпечене до червоного. Діамант ілюмінатів. В очах з’явився дикий блиск.
— Я збирався зробити це на самоті. — Голос камерарія звучав моторошно. — Але тепер... бачу, тебе сюди послав сам Бог.
Доки Колер устиг зреагувати, камерарій заплющив очі, вигнув спину і з силою притиснув розпечене тавро до власних грудей. Шкіра зашипіла, обвуглюючись.
—
У кадрі з’явився Колер... Він незграбно стояв на ногах, рука з пістолетом сильно тремтіла.
Камерарій закричав голосніше і захитався на ногах. Тоді кинув тавро до ніг Колера і повалився на підлогу, корчачись з болю.
Далі все відбулося дуже швидко.
До кімнати ввірвались швейцарські гвардійці. Загриміли постріли. Колер схопився за груди і, стікаючи кров’ю, впав назад у крісло.
— Ні! — закричав Рошер, намагаючись зупини гвардійців, що стріляли в Колера.
Камерарій, усе ще звиваючись на підлозі, підкотився до Рошера і фанатично тицьнув на нього пальцем:
— ІЛЮМІНАТ!
— Ах ти мерзотнику! — закричав Рошер. — Ти нікчемний святенник...
Шартран трьома пострілами його зупинив. Рошер упав мертвий.
Гвардійці підбігли до попеченого камерарія. У кадрі з’явилося приголомшене обличчя Роберта Ленґдона. Він стояв навколішках біля інвалідного крісла й розглядав тавро. Тоді зображення сильно захиталося. Колер прийшов до тями і спробував відчепити мініатюрну відеокамеру від підлокітника крісла. Упоравшись, він простягнув її Ленґдону.