Камерарій підвів голову.

— Папа не міг подорожувати, не привертаючи уваги преси, — вів далі Колер, — і тому він послав тебе. Леонардо потайки повім тебе до своєї лабораторії. Він показав тобі анігіляцію — великий вибух в мініатюрі — енергію, з якої утворився всесвіт. Крім того, він показав тобі великий зразок антиматерії, який зберігався в окремому сховищі і мав слугувати доказом того, що за допомогою цієї технології антиматерію можна виготовляти у великих кількостях. Ти був вражений. Ти повернувся до Ватикану й розповів Папі про все, що бачив.

Камерарій зітхнув.

— І що тебе не влаштовує? Те, що я, дотримуючи слова, якого дав Леонардо, цієї ночі удавав перед світом, буцімто нічого не знаю про антиматерію?

— Ні! Мене не влаштовує те, що Леонардо Ветра, по суті, довів існування вашого Бога, а ти за це підіслав до нього вбивцю!

Камерарій повернувся до Колера. Його обличчя не виражало нічого. Тишу порушувало тільки потріскування вогню.

Раптом камера хитнулась, і в кадрі з’явилась рука Колера. Він нахилився вперед і ніби намагався дістати щось з-під свого крісла. Коли Колер знову сів рівно, у руці в нього був пістолет. Ракурс був моторошний... камера знімала ззаду... дуло пістолета... націлене просто на камерарія.

— Зізнавайтесь у гріхах своїх, отче. Швидко!

— Ти ж не вийдеш звідси живий. — Камерарій наче злякався.

— Смерть буде довгожданим звільненням від того жалюгідного становища, на яке з самого дитинства прирекла мене твоя віра. — Тепер Колер тримав пістолет обома руками. — Даю тобі вибір. Або ти зізнаєшся в гріхах... або зараз же вмреш. — Камерарій глянув на двері. — Рошер стоїть за дверима, — побачивши його погляд, зневажливо сказав Колер. — Він теж готовий тебе вбити.

— Рошер дав обітницю захищати...

— Рошер впустив мене сюди. Зі зброєю. Твоя брехня йому остогидла. У тебе немає вибору. Зізнайся мені. Я мушу почути це від тебе самого.

Камерарій завагався.

Колер звів курок.

— Ти що, не віриш, що я тебе пристрелю?

— Хоч би що я казав, — відповів камерарій, — такий, як ти, ніколи мене не зрозуміє.