131

131

Камерарій Карло Вентреска зупинився в центральному проході Сікстинської капели. Кардинали з’юрмились біля вівтаря й мовчки дивилися на нього. Роберт Ленґдон був поряд із телевізором, який знову й знову прокручував той самий сюжет. Камерарій відразу впізнав сцену на екрані, але не мав поняття, звідки вона там узялась. Вітторія Ветра зі змарнілим обличчям стояла поруч із Ленґдоном.

Камерарій на мить заплющив очі, сподіваючись, що це під впливом морфію у нього виникли галюцинації, і коли він розплющить очі знову, картина зміниться. Але нічого не змінилося.

Вони все знають.

Дивно, але він не відчував страху. Укажи мені шлях, Отче. Підкажи слова, які змусять їх зрозуміти Твій задум.

Але відповіді камерарій не чув.

Отче, разом ми подолали надто довгий шлях, аби тепер відступити.

Мовчання.

Вони не розуміють, що Ми з Тобою зробили.

Камерарій не знав, чий голос він почув у голові, але зміст його був абсолютно чіткий.

І правда тебе звільнить...

Високо скинувши голову, камерарій Карло Вентреска рушив до вівтаря Сікстинської капели. Коли він наблизився до кардиналів, то навіть мерехтливе світло свічок не могло пом’якшити жорстких поглядів, зосереджених на ньому. Поясни свої дії, говорили обличчя. Розтлумач це божевілля. Скажи, що наші страхи безпідставні!