Папа вже сказав достатньо.
133
133
— Папа мав дитину.
Камерарій вимовив це незворушним тоном. Три коротких слова, у яких крилась страшна таємниця. Кардинали разом відсахнулись. Осуд на обличчях змінився виразом розгубленості й безмежного жаху, немов кожен присутній у Сікстинській капелі в душі молив Бога, щоб камерарій помилявся.
Ленґдон відчув, як приголомшення хвилею накрило і його. Долоня Вітторії, яку він тримав у своїй, здригнулася. Його розум, що й так заціпенів від безлічі запитань без відповіді, тепер відчайдушно шукав хоч якоїсь точки опори.
Здавалось, останні слова висітимуть у повітрі довіку. У безумних очах камерарія Ленґдон бачив тільки впевненість в істинності страшного звинувачення. Ленґдон хотів вирватися з цього божевілля, сказати собі, що це просто жахливий сон і незабаром він прокинеться у світі, де все буде звичним і зрозумілим.
— Це брехня! — крикнув один із кардиналів.
— Нізащо не повірю! — озвався інший. — Його Святість бум відданий Церкві, як ніхто інший!
Тоді заговорив Мортаті. У його голосі чулось страждання.
— Друзі мої... Те, що сказав камерарій, — правда. — Кардинали здригнулися, так наче Мортаті виголосив якусь страшну непристойність. — Папа справді мав дитину.
Кардинали сполотніли з жаху.
— Ви
Мортаті зітхнув.
— Коли Його Святість обирали... саме я був у ролі адвоката диявола.
Усі разом охнули.
Ленґдон зрозумів, про що йдеться. Це означало, що звинувачення камерарія — мабуть, таки правда. Славнозвісний «адвокат диявола» був у Ватикані авторитетним джерелом скандальної інформації про кандидатів на Святий престол. Приховані факти, що могли скомпрометувати Папу, становили загрозу для Церкви, і тому перед конклавом один із кардиналів таємно перевіряв минуле кандидатів. Цього кардинала називали «адвокатом диявола», і його обов’язком було «відкопати» причини, чому того чи іншого кандидата