— Крім науки, — відрізав камерарій. У його очах був тільки жаль. — Наука, за визначенням, бездушна. Із серцем її не пов’язує ніщо. Чудеса розуму, такі як антиматерія, приходять у цей світ без інструкцій щодо їх застосування. І вже в цьому криється небезпека! А коли наука ще й проголошує свої безбожні досліди шляхом до світла? І обіцяє відповіді на запитання, краса яких в тому й полягає, що на них немає відповіді? — Він похитав головою. — Ні.

На мить запала тиша. Зустрівшись із суворим поглядом Вітторії, камерарій раптом відчув безмежну втому. Не так усе це мало відбуватися. Чи Бог його ще раз, востаннє, випробовує?

Мовчання порушив Мортаті.

— Preferiti, — з жахом прошепотів він. — Бадджіа й інші. Благаю, скажи, що це не ти...

Камерарій повернувся до нього, здивований, що той вимовив це з таким болем. Хто-хто, а Мортаті мав би розуміти. Про чудеса науки в газетах пишуть щодня. А від часу останнього релігійного чуда минуло багато століть. Релігії потрібне було чудо! Щось, що пробудило б світ від сну. Навернуло б на праведний шлях. Preferiti, так чи інакше, не були лідерами. Вони були реформаторами — лібералами, готовими прийняти світ таким, яким він став, і відмовитися від давніх традицій! Іншого виходу не було. Церкві потрібний був новий лідер. Молодий. Сильний. Енергійний. Породжений чудом. Своєю смертю preferiti зробили для Церкви набагато більше, ніж могли б зробити до кінця своїх днів, якби залишилися жити. Страх і надія. Чотири душі, принесені в жертву, щоб урятувати мільйони. Світ назавжди запам’ятає їх як мучеників. Церква славитиме їхні імена. Скільки тисяч віддали життя во славу Господа? А тих лише четверо.

— Preferiti, — повторив Мортаті.

— Я розділив їхні страждання, — нагадав камерарій, показавши на груди. — І я теж готовий умерти за Бога, але моя праця тільки-но розпочалась. Чуєте спів на майдані Святого Петра?

Камерарій побачив жах на обличчі Мортаті і знову відчув збентеження. Що це — морфій так діє? Мортаті дивився на нього так, наче він власноруч убив чотирьох кардиналів. Заради Бога я зробив би і це, думав камерарій, але насправді він цього не робив. Цю місію він поклав на убивцю — дикуна й безбожника, який свято вірив, що служить ілюмінатам. Я — Янус, сказав йому камерарій. Я доведу тобі свою могутність. І довів. Ненависть зробила убивцю пішаком у руках Бога.