Рейчел, без сумніву, пережила потрясіння, коли вони ледь не загинули на крижині. Толланд був вражений її мужністю і гнучкістю психіки. Ще недавно смерть дивилася їм у вічі — а Рейчел уже зуміла перебороти шок і зосередитися на поточній проблемі: розвінчати або підтвердити достовірність метеорита, а також з’ясувати, хто і навіщо хотів їх убити.

Більшу частину шляху Рейчел просиділа поруч із Толландом. Попри пережитий кошмар спілкування з нею давало йому радість. Кілька хвилин тому, коли вона пішла до туалету, Майкл зі здивуванням виявив, що встиг за нею скучити. «Цікаво, коли я востаннє нудьгував за якоюсь іншою жінкою, окрім Сели?» — подумав він.

— Пане Толланд!

Майкл підвів голову.

З кабіни визирав пілот.

— Ви просили сказати, коли ми опинимося в межах телефонного зв’язку з вашим кораблем. Якщо хочете, можу зараз з’єднати.

— Спасибі, — сказав Толланд і рушив по проходу.

Увійшовши до кабіни, він зателефонував хлопцям зі свого екіпажу. Хотів попередити їх, що не з’явиться ще приблизно два-три дні. Зрозуміло, Толланд не збирався повідомляти їм про халепу, в яку ускочив.

Після декількох гудків Толланд здивовано почув, як підключилася корабельна система комунікації «Шинком-2100». Але прозвучало не звичне професійно-ввічливе вітання, а грубувато-веселе звернення одного з членів команди, «штатного» жартівника.

— Привіт-привіт, це «Гоя», — пролунав записаний голос. — Вибачте, що тут нікого немає, але річ у тім, що нас викрала зграя гігантських вошей. А якщо чесно, то ми дозволили собі ненадовго зійти на берег, щоб відсвяткувати великий для Майкла день. Ми страх як пишаємося ним! Можете залишити своє повідомлення, і завтра, коли протверезіємо, ми з вами зв’яжемося. Чао! Несіть нас вперед, космічні воші!

Толланд засміявся. Він уже встиг скучити за своїми хлопцями і зрадів, дізнавшись, що вони дивилися прес-конференцію по телевізору. Добре, що вони вирушили на берег. Коли йому подзвонив президент, Майкл швидко зібрався і поїхав, кинувши товаришів. А сидіти на кораблі без діла — здуріти можна! Хоча автовідповідач і повідомив, що всі зійшли на берег, хтось усе одно мав залишитися, щоб стежити за судном — з огляду на сильні течії там, де воно зараз стояло на якорі.

Толланд набрав цифровий код, лінію внутрішнього автовідповідача — на ньому, напевно, записано послання, адресоване особисто йому. Прозвучав один гудок — є повідомлення! То був той самий грубувато-веселий голос.

— Привіт, Майку! Шоу просто неймовірне! Якщо ти чуєш моє послання, то, мабуть, цієї миті отримуєш поздоровлення від гостей на шикарній вечірці в Білому домі. І думаєш, куди ж це ми всі поділися. Друже, вибач за те, що ми пішли з корабля, але, сам розумієш, ця ніч не для безалкогольних напоїв. Не хвилюйся, ми дуже міцно поставили «Гойю» на якір і залишили горіти світло на вході до рубки. Потайки сподіваємося, що нашу посудину хто-небудь викраде і тоді Ен-бі-сі купить тобі новий корабель. Не хвилюйся, жартую. Ксавія погодилася залишитися на борту стежити за порядком. Вона заявила, що вважає за краще посидіти на самоті, а не святкувати разом з натовпом п’яних рибалок. Уявляєш?