— Сюди! — почувся голос.

Рейчел, Майкл і Коркі озирнулися і побачили, що неподалік на них чекає рожевий вертоліт НН-65 «Дельфін» — стандартна машина берегової охорони. Стоячи на тлі блискучої білої смуги у хвостовій частині гелікоптера, їм махав пілот, вдягнений у льотний костюм.

Приємно вражений Толланд кивнув Рейчел:

— А твій бос уміє влаштовувати справи.

«Ти ще мало його знаєш», — подумала вона.

Коркі похнюплено осунувся.

— Як, уже? Без зупинки на те, щоб підживитися?

Пілот привітав їх біля машини і допоміг сісти. Не питаючи, як їх звуть, він говорив виключно приємні банальності і розповідав правила безпеки. Пікерінг, вочевидь, попередив представників берегової охорони, що цей політ не потребує зайвої реклами. Однак попри обачливість Пікерінга Рейчел побачила, що їх викрили: пілот не зміг приховати здивування і секундного збентеження, побачивши телезірку Майкла Толланда.

Сидячи біля Толланда, Рейчел почувалася вельми напружено. Двигун фірми «Аероспасьяль» верескнув над ними і ожив. Обвислі лопаті тридцять дев’ять футів завдовжки почали розкручуватися і вирівнюватися, перетворюючись на сріблястий розпливчастий диск. Вереск змінився на гуркіт, гелікоптер злетів зі смуги і піднявся в нічну темряву.

Пілот повернувся на своєму сидінні і гукнув:

— Мене поінформували, що ви скажете ваш пункт призначення, коли ми піднімемося в повітря.

Толланд дав йому координати прибережної точки приблизно за тридцять миль від їх теперішнього місцезнаходження.

«Його судно стоїть за дванадцять миль від берега», — подумала Рейчел і мимоволі здригнулася.

Пілот увів указані координати в навігаційну систему. А потім зручно вмостився у кріслі і дав газу. Вертоліт нахилив носа і помчав на південний схід.

Під ними мелькали темні дюни узбережжя Нью-Джерсі, і Рейчел відвернула погляд від темного океану, який розкинувся під нею. Незважаючи на побоювання через те, що вона знову опинилася над водою, Рейчел втішала себе тим, що поруч із нею чоловік, який зробив океан своїм добрим приятелем. Толланд сидів на тісному сидінні вузенького вертольота, і його стегна та плечі торкалися її тіла. Ні вона, ні він не відсунулися, щоб змінити положення.

— Знаю, що мені не слід цього казати, — раптом випалив пілот, ледь стримуючи своє збудження, — але ви, вочевидь, Майкл Толланд, а ми всю ніч дивилися вас по телевізору. А метеорит! Це ж просто фантастика! Ви, мабуть, просто приголомшені.

— Не те слово, — терпляче кивнув Толланд.

— Документальний фільм — супер! Знаєте, його крутять і крутять по всіх каналах. Ніхто з пілотів, які сьогодні чергують, не хотів відриватися від телевізора на це завдання, тому нам довелося кидати жереб — і я витяг коротку соломинку. Ви уявляєте?! Коротку соломинку! І ось тепер я тут, з вами! Якби хлопці знали, що мені довелося летіти разом з...