— Що ти сказав? — ошелешено спитала Габріель.

Кулак охоронця зупинився на півдорозі.

— ...сенатор похвалив мене за те, що я впустив тебе до нього минулого разу. Ти мала рацію. З цим не виникло проблем.

— Ви з сенатором про це говорили? — здивовано спитала Габріель.

— Так. А що тут такого?

— Та нічого, просто я подумала...

— Утім, це мало якийсь дивний вигляд. Сенатор не одразу пригадав, що ти заходила. Напевне, хильнув трохи зайвого з хлопцями.

— А коли ви розмовляли, Оуене?

— Одразу, як ти пішла. Щось не так?

Габріель на мить замовкла.

— Та ні... ні, все нормально. Знаєш, я подумала, може, і справді не треба турбувати зараз сенатора. Я спробую додзвонитися до нього по стаціонарному телефону, а якщо не вийде, то я знову тобі зателефоную і ти постукаєш у двері.

Охоронець закотив очі.

— Як скажете, міс Еш.

— Дякую, Оуене. Вибач, що потурбувала.

— Та які проблеми. — Охоронець вимкнув телефоні і, плюхнувшись у крісло, знову захропів.

А Габріель стояла мовчки у своєму офісі, не вимикаючи телефону. Секстон знає, що я заходила, але нічого мені не каже.

Сюрреалістична загадковість сьогоднішньої ночі дедалі згущувалася. Габріель умить пригадала дзвінок сенатора, коли вона була у студії Ей-бі-сі. Сенатор ошелешив її несподіваним зізнанням у тому, що зустрічався з представниками космічних компаній і брав у них гроші. Його чесність повернула її до нього. їй навіть стало трохи соромно. Але тепер виявилося, що то була зовсім не шляхетність з боку сенатора.

«Чисті гроші, — сказав Секстон. — Абсолютно легальні».

Раптом усі підозри і лиховісні передчуття стосовно сенатора сколихнулися і знову піднялися на поверхню.