А біля будинку несамовито сигналило таксі.

103

103

З капітанського містка «Гої» — плексигласового куба, розташованого на висоті двох рівнів над основною палубою, — Рейчел мала 360-градусну панораму прилеглої океанської поверхні. То була бентежна картина. Вона зиркнула на неї лише один раз, а потім постаралася заблокувати її у своїй свідомості і зосередити увагу на поточній справі.

Пославши Коркі й Толланда на пошуки Ксавії, Рейчел приготувалася вийти на контакт з Пікерінгом. Вона обіцяла директорові подзвонити одразу ж після прибуття і дуже хотіла почути, про що ж Пікерінг дізнався під час своєї зустрічі з Марджорі Тенч.

Встановлена на «Гої» цифрова система зв’язку «Шинком-2100» була приладом, у якому Рейчел розбиралася непогано. Вона знала, що коли її дзвінок буде коротким, то його ніхто не перехопить.

Набравши номер приватного телефону Пікерінга, вона притиснула слухавку до вуха і стала чекати. Рейчел сподівалася, що директор відповість після першого ж гудка. Та гудок ішов за гудком, але ніхто не відповідав.

Шість гудків. Сім. Вісім...

Рейчел поглянула крізь скло на темний океан, і ці тривожні гудки тільки додали страху перед водними глибинами.

Дев’ять гудків. Десять! Відповідай, нумо!

Вона стала походжати туди-сюди. Що трапилося? Пікерінг завжди носив цей телефон з собою і недвозначно попросив Рейчел передзвонити йому.

Через п’ятнадцять гудків Рейчел поклала слухавку.

Зі зростаючим почуттям тривоги вона знову підняла її і знову набрала номер.

Чотири гудки. П’ять гудків.

Де ж він є?

Нарешті на лінії клацнуло. Рейчел відчула приплив полегшення, але радість її була нетривалою. На лінії нікого не було. Тільки тиша.

— Алло? — гукнула вона. — Директоре, ви мене чуєте?

Почулося три швидкі клацання.

— Алло? — знову гукнула Рейчел.