Першою реакцією Ленґдона був подив: це ж треба — так далеко заїхати на конвеєрі! Однак другою реакцією була тривога. Будівля Джефферсона вже гуділа від лихоманкової метушні — приїздили вантажівки та легковики, щось кричали чоловіки. «Що це? Невже прожектор?»

Ленґдон ухопив Кетрін за руку.

— Ходімо звідси. Мерщій.

Вони перебігли через двір і швидко сховалися за елегантною підковоподібною будівлею, яку Ленґдон швидко впізнав — то була Шекспірівська бібліотека Фолджера. Сьогодні вона стала для них цілком доречною схованкою, бо саме в ній містився оригінальний латинський рукопис праці Френсіса Бекона «Нова Атлантида» — утопічна мрія, яку начебто американські батьки-засновники взяли за взірець для побудови нового світу на засадах древніх знань.

«Треба спіймати таксі».

На перехресті Третьої вулиці та Іст-Кепітол автомобілів було мало, і Ленґдон відчув, що його надія спіймати таксі швидко згасає. Вони поспішили на північ Третьою вулицею, прагнучи якомога скоріше віддалитися від Бібліотеки конгресу. Лише за квартал Ленґдон помітив таксі, що з’явилося з-за рогу. Він посигналив рукою, авто під’їхало до них і зупинилося.

У таксі грала східна музика; молодий водій-араб привітно посміхнувся, і вони прожогом ускочили до салону.

— Вам куди?

— Нам треба...

— У північно-західну частину! — вигукнула Кетрін і махнула рукою вздовж Третьої вулиці, геть від будівлі Джефферсона. — Рушайте до Юніон-стейшн, потім звертайте ліворуч на Массачусетс-авеню. А там ми скажемо, де зупинитись.

Водій знизав плечима, опустив плексигласову перегородку і знову увімкнув свою арабську музику.

Кетрін стрільнула на Ленґдона суворим поглядом, неначе кажучи: «Слідів не залишати!» Вона показала у вікно, привернувши увагу Ленґдона до чорного гелікоптера, що наближався до їхнього району на низькій висоті. От зараза! Вочевидь, Сато вирішила будь-що роздобути піраміду Соломона.

Спостерігши, як гелікоптер приземлився між будівлями Джефферсона й Адамса, Кетрін повернулася до професора, і на її обличчі відбився вираз зростаючої тривоги.

— Можна мені на секунду поглянути на твій мобільний?

Ленґдон подав їй свій телефон.

— Пітер якось сказав мені, що ти маєш дуже добру візуальну пам’ять, — сказала вона, опускаючи скло. — Ти й справді здатен запам’ятати кожен телефонний номер, який тобі доводилося набирати?

— Так, але...

Кетрін швиргонула телефон у темряву ночі. Ленґдон крутнувся на своєму сидінні і побачив, як його мобільник зробив у повітрі сальто і, тріснувшись об дорогу позаду них, розлетівся на шматки.

— Навіщо ти це зробила?