— А ви хіба не знаєте? — лікар змів зі столу крихти й відсунув від себе чашку.
— Що? Що я не знаю? — Марк помітив, як зблід лікар і враз змінився його такий поблажливо-спокійний голос.
— Марку, ваша мати два дні тому померла.
Йому забило віддих, і серце, обірвавшись, покотилося десь униз. У голові загуло, і сльози потекли на щоки, уста й ніс. Він намагався стримати непідвладний йому дріж і звестися на ноги, які відмовлялися його слухатись. Пальці похолонули, відчай і страх, невідомі йому до цього часу, охопили його, і він намагався стримати крик, який бився в зведене судомою горло і, здавалося, от-от вирветься з нього, і тоді він уже не зможе себе контролювати.
— Марку, дати вам води? — лікар схопився на ноги.
Хлопець заперечно хитнув головою і таки встав із крісла.
— Де вона? — обличчя було мокрим від сліз.
— У морзі. Ви маєте її забрати. Коли ви заберете її, Марку?
— Сьогодні, — він відчинив двері і, обернувшись, тихо промовив. — А як мені знайти Наталю, медсестру?
— Та я не знаю, Марку. Не скажу вам, де вона. А що?
— Ні, нічого, — зачинив двері і вийшов у порожній коридор. Ступив кілька кроків. Жодної думки, тільки якесь страшне відчуття самотності та безвиході, наче хтось опустив перед тобою штору, і ти залишився стояти сам у темній маленькій кімнаті, з якої нема виходу. Марк спустився сходами вниз, це забрало в нього двадцять хвилин. Свіже повітря вдарило в обличчя, і йому здалося, що в голові зірвався від того якийсь клапан, він упав на коліна, обхопив голову руками й закричав щосили. Таким гучним і протяжним був той крик, що люди вибігли з лікарні і перехожі відійшли вбік, спостерігаючи, як повзає по землі молодий хлопець, рве на собі волосся, кусає до крові губи і б'є руками об бетон. Він затих хвилин за десять. Лежав, припавши обличчям до долонь, важко дихав і час від часу схлипував. Медсестра стояла над ним із ліками в руках і жестами просила перехожих іти собі далі.
— Випийте!
— Що це? — Марк перевів на неї бездумний погляд.
— Заспокійливе.
— Не треба, — підвівся, втер футболкою обличчя і, похитуючись, пішов вбік дороги ловити таксі. Він напевно знав, куди йому треба їхати зараз і що саме він має робити.
Синій «деу» зупинився, і Марк, навіть не питаючи про ціну, сів на переднє сидіння. Водій не сказав нічого, тільки попросив щільніше зачинити двері та поїхав на розворот.