Я вийшов на балкон тризіркового одеського готелю, що на десятій станції Фонтанки. Була перша ночі, великі берези схиляли своє гілля, і листя шуміло від свіжого вітру в мене над самою головою, ще, по-моєму, чувся гамір і сміх дівчат, які мешкали поверхом нижче, і от цієї саме миті я зрозумів: любов — ось заради чого варто жити. І не любов до чогось, а любов як субстанція, що керує всіма твоїми помислами, спрямовує тебе, підказує, що робити, а що — ні, надихає на великі й малі справи, розраджує, допомагає пережити втрату чи біль, образи й несправедливість, труднощі й нелюбов. Позбавляє тебе страху невдач, помилок і смерті. Любов, яка проводить тебе через горнило страждань і перемін, а врешті робить тебе іншим, таким, яким і має бути той, хто називається іменем Людина. Перше і найголовніше — ти починаєш любити себе. Не сусідів, які щоразу кажуть тобі щось образливе, коли зустрічають біля ліфта, а ти із ввічливості мовчиш у відповідь, а потім гризеш себе й думаєш, що іншим разом не будеш залишати відчиненими вхідні двері і не палитимеш на балконі, аби дим не заходив у відчинену сусідами кватирку; не роботу, заради якої відмовляєшся від вихідних, вільного часу і приховуєш від усіх свою хворобу, аби тільки не подумали, що ти поганий робітник, і не звільнили тебе без попередження, не гроші, які були для тебе вищою цінністю і відсутність яких повергала тебе в таку страшну депресію, вийти з якої вдавалося тільки за допомогою пігулок, відпочинку та чималої дози алкоголю, сексу в під'їзді, автотренінгу чи кількаденного сну з перервами на каву, яєчню й перегляд футбольного матчу чи «Дому-2»; не гарних дівчат, які псують тобі нерви, змушують вигадувати різні способи покласти їх у ліжко, влаштовуватися на три роботи, щоб придбати їм різні дурниці на кшталт модних джинсів, турпутівок до Туреччини, косметики, нового мобільного телефону чи авто; і навіть не друзів, які згадують про тебе тільки тоді, коли ти їм телефонуєш, або коли в них закінчуються гроші. Коли ти справді почнеш любити себе, інші це помітять. Їм раптом не захочеться з тебе кепкувати, і образливі слова застрягнуть у них у горлі. Коли любиш, ти цінуєш об'єкт своєї любові, а те, що цінне, не може бути зневаженим. І нехай ти не маєш доброї роботи чи заробітку, нехай ти вдягаєшся не в бутиках і єдина брендова річ на тобі — це труси з секонд-хенду, не важливо, важливо те, що ти розумієш головне: все це другорядне.

І ще, коли любиш себе, ти стаєш щасливим. Тобі не треба просити, аби тебе любили інші, не потрібно купувати дівчатам усе поспіль за можливість почути «я тебе люблю», знаючи, що це лишень слова, — усе це враз стає зайвим. Тобі добре бути самому, бо ти знаєш, що не сам. Мине небагато часу, і люди зацікавляться тобою, вони врешті зрозуміють, що не вони тобі потрібні, а ти їм, бо в тобі є любов. Люди дуже добре відчувають її присутність, адже всі вони — усвідомлено чи ні — шукають любові. І ти зможеш дати їм те, чого вони дійсно потребують.