Діана повернулась до першого графічного файлу, зберегла його з новим іменем, після чого перемістила позначку, що відповідала проходженню висоти 30 метрів (час — 22:04:05.31, вигук Метью Ріґґсона — «Тридцять!»), розташувавши її за 290 метрів від торця посадкової смуги 22L. Всі інші позначки з підписами змістила пропорційно.
Стало очевидним, що двигуни літака почали набирати оберти за 260 метрів до зіткнення, Радислав дав команду йти на друге коло за 490 метрів до снігоочисника і вперше помітив машину з кабіни, знаходячись практично над торцем посадкової смуги.
«Отже, Радислав мав час, щоб зреагувати, — зробила висновок Діана, — а «ААРОН 44» — достатній запас відстані, щоби набрати висоту…»
В усьому цьому було щось дуже неправильне і… страшне. Жінка почувалась так, наче щойно прокинулась після кошмару: серце часто калатало, під пахвами й на спині проступив холодний піт, кінчики пальців дрібно тремтіли.
В AutoCAD’і Діана визначила, на якій віддалі від точки зіткнення знаходився «ААРОН 44», пройшовши позначку висоти 30 метрів. Отримала 1 197,7 метра. Далі запустила калькулятор Windows і розрахувала швидкість, з якою мав би рухатись літак:
Її щелепа відвисла. ДВІСТІ ДЕВ’ЯНОСТО ВІСІМ кілометрів за годину! Це просто з біса нереально! Такого числа немає в жодній таблиці Керівництва з льотної експлуатації — літак не може приземлитись, несучись над землею зі швидкістю триста кілометрів за годину. За швидкості 298 км/год «ААРОН 44» не встигне загальмувати до кінця смуги навіть за безсніжної погоди.
Діана розгубилася. Безпорадно клацаючи мишею, вона перемикалась між створеними схемами і не могла придумати пояснення. Схеми суперечили одна одній. Якщо припустити, що «ААРОН 44» приземлявся зі статутною швидкістю 240 км/год, то зрозуміло, що він летів зависоко. Якщо ж навпаки припустити, що літак знижувався по «нормативній» траєкторії, то це означає, що він рухався надто швидко. Вирішити дилему могло б опрацювання даних із ЦФПД, другої «чорної скриньки», але їх не було.
«Можливо, пілоти не бачили смуги?» — подумала Діана.
Безглуздя! Якщо лайнер опускається нижче за висоту прийняття рішення і пілот не має візуального контакту зі смугою, посадку ультимативно скасовують — літак набирає висоту і вирушає на запасний аеродром. Якби видимість була настільки поганою, що з висоти 30 метрів обидва пілоти не бачили сигнальні вогні смуги, вони б не опускались нижче за ці 30 метрів. Принаймні Метью Ріґґсон не доповідав би з такою впевненістю про кількість метрів до приземлення.
Чому тоді в кабіні все спокійно? Діана відзначила, що на ту хвилину, коли Радислав Ротко скомандував набирати висоту (час — 22:04:13.98), «ААРОН 44» залишив за собою ПІВКІЛОМЕТРА смуги і все ще знаходився на висоті 10 метрів,