Упершись лобом у вікно таксі, Діана розсерджено дихала. Зненацька все єство здригнулося від недоброго відчуття. Руки пополотніли, а шлунок стиснувся, наче десь вглибині тіла утворився вакуум. Вона запізнюється… вона НЕ встигне.

Злякавшись, Діана зиркнула на годинник на передній панелі таксі. 14:08. До вильоту ще купа часу, а машина практично доїхала до аеропорту. І все ж… відчуття не зникало. Вона спізнюється, вона страшенно спізнюється.

Куди?

— У тебе все без змін? — долинув з трубки голос Марселя.

— Так. Мчу на таксі до аеропорту.

— Рейс 326? — уточнив француз.

— Ага, все правильно. «British Airways» з Лондона. Прибуваю до аеропорту ім. Шарля де Голля о 22:40.

— О’кей, я заїду по тебе. А завтра зранку спробуємо розговорити Радислава.

Діана завагалась, не наважуючись покласти трубку.

— Слухай, Марселю, ти не хочеш змотатися до Радислава, переконатися, що в нього все добре?

— Для чого? Якщо ти так хвилюєшся, я можу зателефонувати доктору Бланкарду і…

— Ні. Я хочу, щоб ти з’їздив до нього, — Діана заплющила очі, водячи вказівним і великим пальцями вільної руки по бровах, і доказала: — У мене погане передчуття.

— Погане передчуття? — здивувався Марсель. — З якого дива?

— Довго пояснювати. — Незнайомець на летовищі. Пошкоджений ЦФПД. Усунення від розслідування. Неув’язки із записом розмов у кабіні… Усе надто складно. І непевно. — Заскоч до нього перед тим, як їхатимеш по мене в аеропорт.

— Це дуже пізно, — француз зітхнув. — Із Ротком його родина, але о’кей… якщо ти наполягаєш, я поїду до нього. Зараз маю трохи роботи — зможу вирватися за годину чи дві.

— Добре. Просто переконайся, що з Радиславом усе гаразд.