Рука жінки дістала з шухляди столу два рожевих значки з написом: «ІНТЕНСИВНА ТЕРАПІЯ — ВІДВІДУВАЧ».

— Візьміть, сер, — мило прощебетала жінка, в її голосі вже й натяку не було на невдоволення, з яким вона вчепилась у Ральфа спочатку. — Вибачте, що вам довелося чекати. Спасибі.

— Це вам спасибі, — відповів Ральф. Він забрав значки і взяв Луїзу за руку. — Ходімо, люба. Нам треба…

(— Ральфе, що ти з нею ЗРОБИВ?)

(— Нічого, здається, з нею все гаразд).

— …піднятися в палату, поки ще не занадто пізно.

Луїза оглянулася на жінку в кабіні. Та спілкувалася з наступними відвідувачами, але робила все повільно, начебто її щойно навідало якесь дивне одкровення і їй необхідно подумати. Блакитне сяйво тепер виднілося лише на кінчиках пальців, та й там невдовзі зникло.

Луїза глянула на Ральфа й посміхнулася:

(— Так, з НЕЮ все гаразд. Так що перестань займатися самобичуванням).

(— Хіба я займаюся саме цим?)

(— Ми знову спілкуємося інакше, Ральфе).

(— Знаю).

(— Так?)

(— Усе так дивно).

(— Згоден).

Ральф спробував приховати від Луїзи деякі зі своїх думок: коли настане час розплати за це диво, ціна виявиться непомірною.

4.

(— Припини витріщатися на цю дитину, Ральфе. Її мама й так уже нервує).

Ральф глянув на жінку, у чиїх обіймах спала дитина, і зрозумів, що Луїза має рацію… Але важко було не дивитися.

Дитина, якій навряд чи було більше трьох місяців, лежала в капсулі жовто-сірої аури, що скажено кружляла. Потужні, але дуже неспокійні блискавки оберталися навколо немічного тільця зі швидкістю атмосфери, що оточує газових гігантів — скажімо, планету Юпітер або Сатурн.