(вище? глибше? ушир?),

якщо захоче. Ральф не хотів. Це був ліс Арденн, а людині так легко заблукати в його нетрях.

Або її зжеруть тигри.

(— Боже! Це ж інший рівень, Луїзо! Геть інший рівень!)

(— Знаю.)

(— І як тобі?)

(— Здається, нормально, Ральфе… А тобі?)

(— Поки що нічого… Але якщо все зміниться ще раз… Гаразд, ходімо.)

Але перш ніж вони змогли зрушити з місця, із палати № 313 вийшли Білл Мак-Ґоверн і якийсь незнайомець. Вони захоплено розмовляли.

Луїза перелякано зиркнула на Ральфа:

(— О, ні! Заради Бога, ні! Ти бачиш, Ральфе? Бачиш?)

Ральф ще дужче стиснув її руку. Він бачив. Приятеля Мак-Ґоверна оточувала аура сливового кольору. Вона не здавалася достатньо здоровою, але навряд чи чоловік був серйозно хворий, лише купа хронічних захворювань типу ревматизму, ниркової недостатності абощо. «Мотузочка» поцяткованого лініями лілового відтінку здіймалася вгору з його маківки, непевно погойдуючись.

Аура ж Мак-Ґоверна була абсолютно чорною. Обрубок того, що колись було «мотузочкою», в’яло визирав з неї. «Мотузочка» дитини, в аурі якої блискали блискавки, була короткою, але здоровою, — вони ж дивилися на останки невдало проведеної ампутації. Перед Ральфом промайнуло видіння, яскраве й виразне, майже галюцинація: очі Білла витріщаються, а потім вивалюються з орбіт під напором потоку чорних жуків. Щоб не закричати, Ральфові довелося зажмуритися. Коли він знову розплющив очі, Луїзи поруч із ним не було.

2.

Мак-Ґоверн і його приятель ішли до сестринського столу, можливо, розшукуючи фонтанчик з питною водою. Луїза кинулася за ними, вона майже бігла, погойдуючи стегнами. Аура її сяяла рожевуватими спалахами, що нагадували метеоритний дощ. Ральф кинувся за нею. Він не знав, що буде, якщо вона приверне увагу Мак-Ґоверна, та й не хотів з’ясовувати. Проте, певно, йому таки доведеться це побачити.

(— Луїзо! Луїзо, не роби цього!)

Луїза проігнорувала.

(— Білле, зупинися! Вислухай мене! З тобою відбувається щось жахливе!)

Мак-Ґоверн не звернув ніякої уваги на цю тираду, він говорив про рукопис Боба Полгерста.

— Найкраща книга про Громадянську війну, яку я читав, — розповідав він чоловікові зі сливовою аурою, — але коли я порадив опублікувати її, Боб відповів, що про це не може бути й мови. Уявляєш? Премія Пулітцера була б йому гарантована, але…