(— Луїзо! Повернися! Не наближайся до нього!)

(Луїза опинилася біля Мак-Ґоверна раніше, ніж Ральф устиг наздогнати її. Вона простягнула руку, маючи намір схопити Білла за плече. Ральф бачив, як її пальці поринули в морок навколо Білла… А потім ковзнули просто всередину нього.

Аура Луїзи моментально змінилася: із сіро-голубої з рожевуватими проблисками вона стала радикально червоною. Жмути чорного простромили її, як рої дрібних комах. Луїза закричала й відсмикнула руку. На її обличчі промайнули жах і відраза. Вона піднесла руку до очей і знову закричала, хоча Ральф нічого не побачив на ній. Вузькі чорні стрічки кружлялися навколо її аури. Ральфові вони нагадували планетарні орбіти, позначені на карті Сонячної системи. Луїза метнулася вбік, але Ральф схопив її за руку, і вона сліпо налетіла на нього.

А тим часом Мак-Ґоверн і його приятель спокійно наближалися до питного фонтанчика, навіть не здогадуючись ні про що.

— Коли я запитав Боба, чому він не хоче публікувати книгу, — продовжував Мак-Ґоверн, — той сказав, що я краще за інших повинен розуміти причину. Я сказав йому…

Луїза заглушила його, закричавши на все горло:

(—!!!----!!!----!!!)

(— Перестань, Луїзо! Негайно припини! Що б із тобою не трапилося, це вже позаду! Усе скінчилося, і з тобою все гаразд!)

Але Луїза й далі пручалася, розриваючи його голову безмовними криками, намагаючись сповістити Ральфові, як жахливо це було, наскільки прогнив Білл і що всередині нього є якісь істоти, що з’їдають його заживо, і це жахливо, але навіть не найгірше. Ці істоти живі, — сказала вона, — і вони усвідомлювали її присутність.

(— Луїзо, я поруч! Я з тобою, і все до…)

Її кулак, зметнувшись угору, заїхав йому в щелепу, і Ральф побачив зірки. Він зрозумів, що вони минули ту стадію реальності, коли можливий фізичний контакт із іншими людьми й предметами, — хіба він не бачив, як рука Луїзи пройшла крізь Мак-Ґоверна, немов тінь примари? — але, мабуть, один для одного вони залишалися реальними; доказом міг служити синець на щоці.

Ральф обійняв жінку й пригорнув до себе, беручи її кулачки в полон. Її крики

(—!!!----!!!----!!!)

продовжували дзвеніти в його голові. Ральф поклав долоні на лопатки Луїзи й натиснув. Він відчув, як з нього вирвалася сила — те ж сталося і вранці, — відчуття, однак, було абсолютно іншим. Блакитне світло просочилося крізь вируючу чорно-червону ауру Луїзи, заспокоюючи її. Опір жінки ослабнув, а потім і зовсім припинився. Він відчув, як вона зітхнула. Навколо й над нею здіймалося лише блакитне світіння. Чорні стрічки зникали з її аури одна за одною, знизу вгору, потім почав розсіюватися й тривожний відтінок червоного. Луїза пригорнулася до його плеча.