— Класно у вас вийшло, — сказав він. Ральф посміхнувся у відповідь — не зміг стриматися, — потім обернувся до Луїзи і вказав на сходи.

— Якщо в мене ще не все перемішалося в голові, ці двері виходять на задній двір. Затримай їх трохи, не дозволяй завертати за ріг, інакше поліцейські перестріляють половину, перш ніж збагнуть, що стріляють у тих людей, яких прибули рятувати.

— Гаразд, — відповіла жінка. Жодного питання, жодного зайвого слова. Як вона подобалася за це Ральфові. Луїза одразу ж піднялася сходами, затримавшись лише для того, щоб зручніше взяти Наталі й підтримати жінку, що спіткнулася.

Унизу залишилися тільки Ральф і Елен.

— Це була Луїза? — запитала Елен.

— Так.

— Вона взяла Наталі?

— Так.

Обвалилася ще одна балка, зметнувши вгору хмару іскор, доріжки вогню швидко побігли до ємностей з пальним.

— Ти впевнений? — Елен вчепилась у сорочку Ральфа, дивлячись на нього переляканими опухлими очима.

— Абсолютно. А тепер ходімо.

Елен задумливо оглянулася довкола. Вигляд у неї був стривожений.

— Ґретхен! — вигукнула вона. — І Мерилін! Ми мусимо розшукати Мерилін, Ральфе. Вона на сьомому місяці!

— Вона нагорі, — відповів Ральф, хапаючи Елен за руку, коли жінка спробувала спуститися в палаючий підвал. — Вона й Ґретхен Тіллбері. Вибираймося звідси.

3.

Ральф і Елен вийшли з підвалу в хмарі темно-сірого диму, наче результат найвдалішого фокуса ілюзіоніста світового класу. Вони справді опинилися на задньому дворі. На свіжому вітрі тріпотіли розвішані плаття, слакси, спідня білизна й простирадла. Поки Ральф оглядався, палаючий шматок покрівлі упав на одне з простирадл, перетворюючи його на смолоскип. У вікнах кухні бився вогонь.

Елен похитнулася, і Ральф обійняв її за талію, щоб жінка не впала. Вона обхопила його за шию й спробувала запитати про Наталі, але побачила маля на руках у Луїзи й трохи заспокоїлася. Ральф міцніше обхопив Елен і потягнув її геть від підвалу. Водночас він помітив на землі поряд із відчиненими дверима те, що залишилося від нового висячого замка. Той, дивно скручений, був розколотий на дві частини, немов його розірвали неймовірно сильні руки.

Метрів за десять біля рогу будинку стовпилися жінки, з ними розмовляла Луїза, утримуючи всіх на місці. Ральф подумав, що їм не так і важко буде все владнати — стрільба з опорного пункту поліції не припинилася, але значно послабшала.

— ПІКЕРІНГУ! — Голос начебто належав Лейдекеру, хоча мегафон і вносив свої корективи. — ЧОМУ Б ТОБІ ХОЧ ЄДИНИЙ РАЗ УЖИТТІ НЕ ВЧИНИТИ РОЗУМНО? ЗДАВАЙСЯ, ПОКИ МОЖЛИВО!

І знову звук сирен, що наближалися, з-поміж них і завивання сирени «швидкої допомоги». Ральф підвів Елен до групи жінок. Луїза передала Наталі матері, потім склала долоні рупором.