Тиша, потім питання Дорренса:

— Невже Клото й Лахесіс здалися тобі всезнаючими і всемогутніми, Луїзо?

— Ну… Вони розумні, але навряд чи геніальні, — відповіла вона, секунду подумавши. — Клото й Лахесіс навіть сказали, що вони всього лише гвинтики порівняно з тими, хто засідає в раді директорів і ухвалює рішення.

Старий Дор ствердно кивав головою й посміхався.

— Клото й Лахесіс у грандіозній схемі й самі майже шот-таймери. Їм так само притаманні страх і короткозорість… Але загалом це не так і важливо, тому що вони теж служать Визначеності. КА-ТЕТ.

— Вони вважали, що ми програємо, якщо станемо віч-на-віч з Атропосом? — запитав Ральф. — Саме тому вони й переконали себе, що, скориставшись чорним ходом, ми виконаємо те, чого вони хочуть… Чорним ходом, яким є Гай-Рідж?

— Так, — відповів Дорренс. — Саме так.

— Чудово! — вигукнув Ральф. — Мені подобається таємне голосування. Особливо…

— Ні, — обірвав його Дорренс. — Це не те.

Ральф і Луїза зніяковіло переглянулися.

— Про що ти?

— Тут усе взаємозалежне. Дуже часто саме так усе й відбувається в межах Визначеності. Бачите… Ну… — Він зітхнув. — Ненавиджу такі запитання. Ніколи не відповідаю на них, хіба я не казав?

— Так, але…

— І чи не досить? Усі ці питання. Жахливо! До того ж марно!

Ральф подивився на Луїзу, потім знову на Дорренса. Дор важко зітхнув:

— Добре… Але це останнє, що я скажу, тому слухайте уважно. Можливо, Клото й Лахесіс послали вас у Гай-Рідж, керуючись неправильними мотивами, але Визначеність свою справу знає. Там ви чудово впоралися із завданням.

— Рятуючи жінок, — вставила Луїза. Але Дорренс похитав головою.

— Тоді що ж ми зробили? — Луїза майже кричала. — Що? Невже ми не маємо права знати, яку частину чортової Визначеності ми виконали?

— Ні, — відповів Дорренс. — Ще не час. Тому що вам ще багато чого слід зробити.

— Але ж це божевілля, — мовив Ральф.