Не встиг Ральф розвинути цю думку, як Луїза поміняла тапок Елен на затиснуту в його руці річ — зім’ятий шматочок паперу. Вона розправила його й глянула. Її цікавість змінилася смутком.

— Я пам’ятаю цю фотографію, — сказала вона. — Точно таке ж фото в позолоченій рамочці стояло на полиці каміна в їхній вітальні. Воно було сімейною гордістю.

Ральф кивнув:

— Швидше за все, Ед носив фотографію в гаманці. Вона була на панелі управління в літаку. Поки я не взяв її, Ед бив мене, не докладаючи ніяких видимих зусиль. Єдине, що я міг придумати, це схопити фотографію. Коли я взяв її, він забув про Громадський центр і перемкнув свою увагу на них. Останні його слова були: «Поверни їх мені! Вони мої!»

— Але чи звертався він до тебе?

Ральф засунув тапок у задню кишеню штанів і похитав головою:

— Ні. Я так не думаю.

— Елен була в Громадському центрі сьогодні ввечері?

— Так. — Ральф згадав, який вигляд вона мала в Гай-Рідж — бліде обличчя й почервонілі від диму очі. «Якщо вони зупинять нас зараз, виходить, переможуть вони, — сказала вона. — Невже не зрозуміло?»

І тепер він справді розумів.

Ральф забрав у Луїзи фотографію, знову зім’яв її й підійшов до сміттєвої урни на розі Гарріс-авеню й Коссат-лейн.

— Ми візьмемо в них інше фото, щоб поставити його на нашу полицю над каміном. Менш формальне. А це… Я не хочу його.

Він жбурнув маленьку грудку в урну, але вітер, вибравши саме цей момент, підхопив фотографію Елен і Наталі своїм холодним подихом. Ральф і Луїза, немов загіпнотизовані, спостерігали за кружлянням знімка. Саме Луїза першою відвела очі. З легкою посмішкою на губах вона подивилася на Ральфа.

— Невже я почула від тебе алегоричну пропозицію руки і серця, чи я просто втомилася? — запитала вона.

Ральф відкрив було рот для відповіді, але на них налетів ще один порив вітру, такий сильний, що вони зажмурилися. Коли Ральф розплющив очі, Луїза вже піднімалася по пагорбу.

— Усе можливо, Луїзо, — сказав він. — Тепер я це знаю.

9.

Хвилин за п’ять ключ повернувся в замку вхідних дверей будинку Луїзи. Вона пропустила Ральфа вперед і щільно зачинила двері, залишаючи зовні вітряну, сердиту ніч. Ральф пройшов у вітальню й зупинився б тут, але його супутниця навіть не вагалася. І далі тримаючи його за руку, не захоплюючи його за собою (але, цілком очевидно, маючи намір це зробити, якщо він почне відставати), Луїза вказала на спальню.

Ральф глянув на неї. Луїза була спокійною… І раптом він знову відчув внутрішній спалах. Він спостерігав, як навколо неї сірою трояндою розцвітає аура. Усе ще зменшена, але поступово, усе виразніше відновлювана.