Клото й Лахесіс здивовано переглянулися, і Ральф відчув, як між лікарями відбувся швидкий телепатичний обмін думками. Коли вони знову подивилися на Ральфа, обидва нервово посміхалися — немов підлітки, які вирішили, що коли їм не вистачить сміливості покататися на великих американських гірках цього літа, то вони ніколи не стануть справжніми чоловіками.

Клото: (— Ми багато разів спостерігали за цим звичаєм, але… Самі ніколи…)

Ральф глянув на Луїзу й побачив, що вона посміхається… Але йому здалося, що в її очах блищать сльози.

Спершу він простягнув руку Лахесісу, тому що містер Л. здавався сміливішим, ніж його колега:

— Нумо ж, пане Л.!

Лахесіс так довго дивився на долоню Ральфа, що тому здалося, начебто він ніколи не зробить цього, незважаючи на виразне бажання. Потім, дуже несміло, він простягнув свою маленьку долоню й дозволив великій долоні Ральфа обхопити її. Плоть Ральфа завібрувала, коли їхні аури спершу стикнулися, а потім змішалися… І в цьому злитті він побачив цілу серію приємних, дуже гарних сріблистих візерунків. Вони нагадали Ральфові японські ієрогліфи на шарфі Еда.

Він двічі потиснув руку Лахесісу, повільно й сухувато, а потім відпустив його долоню. Тривожний вираз на обличчі Лахесіса змінився посмішкою. Він повернувся до свого партнера:

(— Його сила майже повністю не захищена під час цієї церемонії! Я відчув її! Вона прекрасна!)

Клото простягнув свою руку, а за мить до того, як їхні долоні зустрілися, він зажмурився, ніби приготувавшись до хворобливого уколу. А в цей час Лахесіс тиснув руку Луїзі й посміхався, немов водевільний танцюрист, викликаний на біс.

Клото, здавалося, осмілів і міцно потиснув долоню Ральфа. Той посміхнувся:

(— Сприймай її легше, пане К.)

Клото прибрав руку. Здавалося, він підшукував потрібну відповідь.

(— Спасибі, Ральфе. Я буду потискувати руки за найменшої можливості. Правильно?)

Ральф розреготався. Клото, який повертався в цей час до Луїзи, щоб обмінятися з нею рукостисканням, розгублено посміхнувся, і Ральф поплескав його по спині:

(— Ви правильно зрозуміли, пане К. Абсолютно правильно).

Ральф обійняв Луїзу й востаннє глянув на лисих лікарів-карликів.

(— Я ж іще зустрінуся з вами?)

Клото: (— Так, Ральфе).

Ральф: (— От і чудово. Мені достатньо ще років сімдесят, чому б вам не занести цю дату до свого календаря?)

Вони відповіли посмішкою політиків, що анітрошки не здивувало Ральфа. Він злегка їм уклонився, потім обійняв Луїзу за плечі й спостерігав, як пан К. і пан Л. повільно сходили з пагорба. Лахесіс відчинив дверцята кабіни з написом «ЧОЛОВІЧИЙ»; Клото став у дверях жіночої кабіни. Лахесіс, посміхнувшись, помахав рукою. Клото підняв ножиці з довгими лезами в жесті своєрідного салюту.