Долоня світилася, переливаючись кольорами аури Ральфа.
Клото: (— Він тут… Усередині… Як чудово!)
Лахесіс теж підняв праву руку, яка мала такий вигляд, немов поверх звичної золотаво-зеленої аури була надіта блакитна рукавиця.
Лахесіс: (— Так. Він був чудовою людиною).
Клото: (— Може, віддамо його їй?)
Лахесіс: (— А ти можеш?)
Клото: (— Існує лише один спосіб перевірити).
Вони наблизилися до Луїзи. Кожен приклав до обличчя жінки долоню, котру потиснув Ральф.
24.
— Мамо! — скрикнула Наталі Діпно. Від хвилювання вона знову збилася на дитяче белькотіння. — Хто ці маленькі дядьки? Чому вони торкаються Лиїси?
— Тс-с-с, люба, — відповіла Елен, знову притискаючи до себе голову дочки.
Поряд із Луїзою Робертс не було чоловіків — ні маленьких, ні високих, узагалі ніяких; Луїза сама схилилася над чоловіком, який урятував життя її дочки.
25.
Раптом Луїза глянула вгору, широко розплющивши від подиву очі, забувши про сум, коли величне відчуття
спокою й умиротворення наповнило її. На мить Гарріс-авеню зникла. Луїза опинилася в темному місці, яке пахло солодкими ароматами сіна й корів, у темному місці, простромленому виблискуючими струмками світла. Луїза ніколи не забуде тієї невимовної радості, яку вона відчула в цю мить, і впевненості, що вона бачить Всесвіт, який показував їй Ральф, Всесвіт, у який, слідом за темрявою, приходить сліпуче, чудове світло… Хіба не бачить вона це світло крізь щілини?
— Чи зможете ви коли-небудь вибачити мені? — схлипував Пітер. — Нема мені прощення. Боже мій!
— Гадаю, я зможу вибачити тобі, — спокійно відповіла Луїза.
Вона провела рукою по обличчю Ральфа, закриваючи йому очі, а затим, поклавши його голову собі на коліна, стала чекати прибуття поліції. Луїзі здавалося, що Ральф просто спить. Вона помітила, що довгий білий шрам на його правій руці зник.