Коли Піт був ще зовсім дрібнотою, він сприймав записники як скарб. Його скарб. Зараз він уже розуміє, що до чого. І не тільки тому, що закохався в грубувату, смішну, а іноді й шалено зворушливу прозу Джона Ротстайна. Ці записники ніколи не належали лише йому одному. Вони ніколи не належали й тільки Ротстайну, що б він там не думав собі, ховаючись від світу на нью-гемпширській фермі. Вони заслуговують на те, щоб їх побачили й прочитали всі. Можливо, невеликий зсув, що оголив край скрині того зимового дня, і був лише випадковістю, тільки Піт у це не вірить. Він вірить, що, подібно до крові Авеля, записники волали з-під землі. І якщо ця віра робить його відмороженим на всю голову романтиком, отже, таким він і є. На деяке лайно таки не насрати.

Пройшовши половину шляху по Лейсмейкер-лейн, він помічає старомодну вивіску книжкового магазину. Така вивіска пасувала б до якогось англійського паба, тільки написано на ній «Рідкісні видання Ендрю Халлідея», а не щось на кшталт «Відпочинок землероба». Від виду цієї вивіски останні сумніви Піта розпорошуються, як дим на вітрі.

Він думає: «Джон Ротстайн вам теж не перепихон до дня народження, містере Халлідей. І ніколи ним не був. Ви не отримаєте жодного записника. Мізер, вельмишановний, як сказав би Джиммі Ґолд. Якщо ви підете в поліцію, я розповім їм усе, як є, і після того вашого випадку з книгою Джеймса Ейджі ми ще побачимо, кому вони більше повірять».

Важкість, невидима, але дуже велика, зісковзує з його плечей. Щось у серці стає на місце вперше за довгий-довгий час. Піт швидким кроком рухається до магазину Халлідея, не помічаючи, що його кулаки стиснуті.

23

23

Був початок на четверту — приблизно в той час, коли Піт сідає в «Пріус» Ходжеса, — до книгарні справді заходить покупець. Це опецькуватий чоловік, товсті окуляри й борідка, мов у цапа, у сивих плямах, які аж ніяк не можуть приховати його подібності до Елмера Фаддея[120].

— Вам допомогти? — запитує Морріс, хоча перше, що спадає йому на думку, це: «Е-е-е, як справи, док?»[121]

— Не знаю, — із сумнівом у голосі промовляє Елмер. — А де Дрю?

— Йому терміново знадобилося в Мічиган. Якісь сімейні справи. — Моррісу відомо, що Енді родом з Мічигана, тому він нічим не ризикує, проте щодо сімейних справ потрібно бути насторожі. Якщо Енді коли-небудь і розповідав про своїх родичів, Морріс нічого не запам’ятав. — Я його давній друг. Він попросив мене сьогодні почергувати в магазині.

Елмер замислюється. Ліва рука Морріса тим часом непомітно йде за спину й обмацує контур маленького автоматичного пістолета, що надає впевненості. Убивати цю людину йому не хочеться, не хочеться зчиняти зайвий галас, але, якщо доведеться, він це зробить. У кабінеті Енді ще повно місця, вистачить і для Елмера.