Ходжес дякує їй, і вони піднімаються нагору. Їх кроки луною розносяться порожніми сходами. Чути, як десь унизу квартет грає «Зелені рукави»[123]. Нагорі гучний чоловічий голос радісно вигукує: «Ти продув, Мелоун!»

Кабінет 309 знаходиться посередині коридору на третьому поверсі. Тут містер Рікер у строкатій візерунчастій сорочці з розстебнутим коміром і приспущеною краваткою розмовляє з дівчиною, яка театрально розмахує руками. Рікер підводить очі, бачить, що до нього відвідувачі, і знову зосереджується на дівчині.

Відвідувачі стоять біля стіни, завішаної оголошеннями про літні гуртки, літні семінари, літні табори, випускний бал. Коридором підстрибцем проходять дві дівчинки, обидві в софтбольних кофтинах і кепках. Одна з них перекидає з руки в руку кетчерську рукавичку, наче печену картоплину щойно з багаття.

Подає голос телефон Холлі: звучать кілька зловісних нот із головної музичної теми фільму «Щелепи». Не сповільнюючи ходу, одна дівчинка каже:

— Тобі знадобиться більший човен, — і обидві регочуть.

Холлі дивиться на телефон, потім ховає його зі словами:

— Повідомлення від Тіни.

Ходжес здіймає брови.

— Її мати знає про гроші. Батько теж дізнається, щойно повернеться з роботи. — Вона киває на зачинені двері кабінету містера Рікера. — Тепер немає сенсу відкладати.

27

27

Перше, що усвідомлює Піт, відчинивши двері темного кабінету, — це жахливий сморід. Одночасно металева й органічна — сталева стружка, перемішана з гнилою капустою. Потім він чує звук — тихе дзижчання. «Мухи», — думає він, і хоч йому не видно, що знаходиться в кабінеті, сморід і звуки в нього в голові складаються докупи з важким гулом шафи, що падає. Він розгортається, щоб утекти.

Під однією з куль, що звисають зі стелі й висвітлюють внутрішню частину магазину, стоїть продавець з червоними губами. У нього в руці якийсь веселенький червоно-чорний пістолет із золотими завитками. Перша думка Піта: він не справжній. У фільмах вони завжди виглядають справжніми.

— Вище голову, Пітере, — каже продавець. — Не роби дурниць і не постраждаєш. Це просто розмова.

Друга думка Піта: «Ти брешеш. Я бачу це по твоїх очах».

— Повернися, зроби крок уперед і ввімкни світло. Вимикач ліворуч від дверей. Потім заходь у кімнату, тільки не намагайся зачинити двері у мене перед носом, якщо не хочеш отримати кулю в спину.

Піт робить крок уперед. Усередині в нього все, від грудей і нижче, ніби обривається й приходить в рух. Він сподівається, що не обпісяється, як немовля. Імовірно, це не так уже й страшно — напевно, він не перший, хто напудить у штани, коли на нього спрямований пістолет, — але для нього це страшно. Піт водить рукою в темряві, знаходить вимикач і клацає. Він намагається кричати, побачивши те, що лежить на промоклому килимі, але м’язи діафрагми не працюють, і все, що викидається, це якийсь водянистий стогін. Мухи в’ються і сідають на те, що залишилося від особи містера Халлідея. А залишилося небагато.