«Господи, — думає вона, — будь ласка, зроби так, щоб Піт не потрапив у справжню біду. І щоб він не став мене ненавидіти. Я помру, якщо він буде мене ненавидіти, тому, будь ласка, нехай він зрозуміє, чому я розповіла. Будь ласочка».

Бог відповідає їй одразу. Бог каже, що Піт її не звинувачуватиме, бо мама сама про все здогадалася, тільки Тіна не знає, чи вірити Йому. Вона знову відкриває книгу, але, як і раніше, не може читати. День ніби завмер в очікуванні чогось жахливого.

Мобільний телефон, який їй подарували на одинадцятиріччя, лежить нагорі в її спальні. Це простенький апаратик, не айфон з усіма його наворотами, якого їй так хотілося, але все одно це найцінніше, що в неї є, і вона рідко коли з ним розлучається. Лише сьогодні вона з ним розлучилася. Залишила його в себе в кімнаті й вийшла надвір одразу, тільки-но відправила повідомлення для Піта. Вона повинна була написати йому, не можна було допустити, щоб він прийшов додому не підготовленим, але вона не витримала б злого, викривального зворотного дзвінка від нього. Незабаром їй все одно доведеться зустрітися з ним, це неминуче, тоді з нею буде мама. Мама скаже йому, що Тіна не винна, і він повірить їй.

Можливо.

Тепер телефон починає грати й вібрувати на столі. У неї стоїть крутий рингтон, пісня «Сноу Петрол»[128], але Тіна, моторошно хвилюючись про Піта, не подумала переключити його після школи з безшумного режиму на звичайний, коли вони з мамою повернулися додому, тому Лінда Сауберс унизу не чує дзвінка. Екран телефону загоряється фотографією Піта, але зрештою телефон замовкає. Приблизно через тридцять секунд він знову починає вібрувати. Потім втретє. Потім замовкає остаточно.

Фотографія Піта зникає з екрану.

35

35

На Гавернмент-сквер Піт, не вірячи своїм очам, дивиться на телефон. Уперше на його пам’яті Тіна не відповіла на дзвінок після уроків.

«Отже, мамі… Чи ні. Поки ні. Вона закидає купою запитань, а часу зовсім немає».

До того ж (хоч він і не зізнається собі в цьому) йому не хочеться розмовляти з матір’ю, поки в цьому немає особливої потреби.

За допомогою «Гугла» він шукає телефон містера Ходжеса і знаходить дев’ять Вільямів Ходжесів у місті, але йому, імовірно, потрібен К. Вільям Ходжес, власник компанії «Що впало, те пропало». Піт дзвонить і потрапляє на автовідповідач. Наприкінці запису, що, як йому здалося, тривав цілу годину, Холлі вимовляє: «Якщо вам потрібна негайна допомога, наберіть 555-1890».

Піт ще раз думає, чи не варто все ж таки зателефонувати матері, але вирішує спершу набрати тільки-но названий номер. Головним чином через два слова: «негайна допомога».