— Хтось забрав комп’ютер містера Халлідея, — говорить Холлі. — DVD-роз’єм на місці, за касою, залишилася й бездротова мишка з флешками в коробочці, але сам комп’ютер зник. Я бачила велике порожнє місце на стійці. Можливо, це був ноутбук.
— Що тепер? — запитує Джером.
— Телефонуємо в поліцію. — Ходжесу не хочеться цього робити, він відчуває, що Піт Сауберс у біді, і звернення до копів тільки погіршить його становище, але він уже грав у Самотнього Рейнджера у справі Мерседес-Кілера, що мало не призвело до смерті тисячі підлітків.
Він дістає мобільний, але не встигає його включити, як той сам загоряється і починає дзвонити у нього в руці.
— Це Пітер, — каже Холлі. Очі її кажуть, у голосі — абсолютна впевненість. — Ставлю шість тисяч доларів.
Він відповідає.
— Мені потрібна допомога, — скоромовкою випалює Піт Сауберс. — Будь ласка, містере Ходжес, мені справді потрібна допомога.
— Секунду. Я увімкну гучний зв’язок, щоб тебе чули помічники.
— Помічники? — у голосі Піта зазвучала тривога. — Які помічники?
— Холлі Джібні. Твоя сестра знає її. І Джером Робінсон, старший брат Барбари Робінсон.
— А. Ну, тоді… Напевно, гаразд. — І, ніби звертаючись до самого себе: — Гірше вже не може бути.
— Пітере, ми зараз у магазині Ендрю Халлідея. Тут у кабінеті лежить труп. Я припускаю, що це Халлідей, і я припускаю, що тобі про це відомо. Ці припущення вірні?
Наступає мить тиші. Якби не віддалений звук вуличного руху, чутний у трубці, Ходжес міг подумати, що Піт повісив трубку. Потім хлопчик знову починає говорити, і слова ллються з нього потоком.
— Він був там, коли я туди прийшов. Людина з дуже червоними губами. Він сказав мені, що містер Халлідей чекає на мене в кабінеті, і я пішов до кабінету. А він пішов за мною, і в нього був пістолет, і він хотів убити мене, коли я не сказав йому, де заховано записники. Я не став говорити, тому що… Тому що він їх не заслуговує і він все одно вбив би мене, я це зрозумів, просто дивлячись йому в очі. Він… Я…
— Ти кинув у нього графини, так?
— Так! Пляшки! А він вистрілив у мене. Промазав, але куля так близько пролетіла, що я її почув. Я втік і відірвався від нього, а він потім мені зателефонував і сказав, що вони мене звинуватять, поліцейські, тому що я теж кинув у нього сокиру… Ви бачили сокиру?
— Так, — каже Ходжес. — Я просто зараз на неї дивлюся.
— І… і мої відбитки пальців… вони на ній, бо я її кинув у нього… І в нього якісь відеодиски зі мною і містером Халлідеєм, на яких ми сперечаємося… Тому що він намагався мене шантажувати! Халлідей, я маю на увазі, а не той з червоними губами, тільки зараз уже він теж мене шантажує!