І краще б вимити обличчя й піти через чорний хід. Він не думає, що вистріли було чутно на вулиці — у кабінеті в глибині будівлі серед заставлених книжками стін має бути непогана звукоізоляція, — але він не бажає ризикувати.

У ванній кімнаті Халлідея він зішкрябує з підборіддя кров, залишаючи рушник у червоних плямах у раковині, де його знайдуть поліцейські, коли врешті-решт з’являться тут. Покінчивши із цим, він іде вузьким проходом до дверей під табличкою «ВИХІД», перед якими складено коробки з книгами. Він відсуває їх, думаючи, як нерозумно так блокувати пожежний вихід. Нерозумно і недалекоглядно. «Моєму давньому приятелеві можна написати епітафію, — думає Морріс. — „Тут лежить Ендрю Халлідей, гладкий, тупий, недалекоглядний гомік. За ним не тужитимуть“».

Спека літнього дня молотом падає на нього, і його починає хитати. Усередині голови неначе відбуваються вибухи — наслідок удару тим чортовим графином, — але мозок працює на повну потужність. Він сідає в «Субару», де ще спекотніше, і, завівши мотор, включає кондиціонер на максимум. Навколо розсічення у формі півмісяця на підборідді набухає потворний фіолетовий синець, але кров уже не йде, і загалом він виглядає не так уже й погано. Шкода, що під рукою немає аспірину, але це може почекати.

Він здає задом, виїжджає з парковки Енді на провулок, який веде до Грант-стрит. Грант — вулиця скромніша, ніж Лейсмейкер-лейн з її дорогими магазинами, але там хоча б дозволено рух машин.

Коли Морріс зупиняється в кінці провулка, Ходжес і двоє його партнерів під’їжджають до протилежного боку будівлі і дивляться на табличку «ЗАЧИНЕНО» на дверях «Рідкісних видань Ендрю Халлідея». Пролом у потоці машин на Грант-стрит утворюється саме тієї миті, коли Ходжес пробує двері й виявляє, що вони не замкнені. Морріс рвучко повертає ліворуч і їде вбік Кросстаун-конектор. Час пік тільки почався, тому до Норт Сайда він може дістатися хвилин за п’ятнадцять. Може, за дванадцять. Він повинен не дати Сауберсу звернутися в поліцію, і є тільки один вірний спосіб це зробити.

Усе, що йому потрібно зробити, це швидше за маленького крадія записників дістатися до його молодшої сестри.

34

34

За будинком Сауберсів, поруч із парканом, який відділяє двір від нічийної земельної ділянки, стоять старі іржаві гойдалки. Том Сауберс давно збирається їх прибрати, адже обидві його дитини вже виросли, але сьогодні вдень на них сидить Тіна. Вона повільно погойдується вперед-назад, на колінах у неї розкрита книга, «Дивергент»[127], але за останні п’ять хвилин вона не перегорнула жодної сторінки. Мама обіцяла подивитися з нею фільм, як тільки вона дочитає роман, але сьогодні їй не хочеться читати про життя підлітків серед руїн Чикаго. Сьогодні це видається не романтичним, а жахливим. Продовжуючи повільно гойдатися, вона закриває книгу й заплющує очі.