— Ні. — Піт бреше, нітрохи не вагаючись.

— Добре. Чудово. Тепер та частина, де потрібно слухати. Ти мене слухаєш?

Габаритна дама з господарською сумкою, гучно дихаючи, залазить в автобус. Піт виходить, як тільки вона звільняє дорогу, і йде, як сомнамбула, притискаючи телефон до вуха.

— Я забираю твою сестру з собою в безпечне місце, де ми зможемо зустрітися, коли записники будуть у тебе.

Піт майже починає говорити йому, що це не обов’язково, що він просто скаже Червоним Губам, де заховані записні книжки, але потім розуміє, що це було б великою помилкою. Як тільки Червоні Губи дізнається, що вони зберігаються в підвалі старого Залу відпочинку, у нього не буде причин залишати Тіну в живих.

— Ти мене слухаєш, Піте?

— Т-так.

— От і добре. Краще тобі слухати, що я говорю. Іди за записниками. Коли вони будуть у тебе — не раніше, — набирай номер своєї сестри. Якщо подзвониш з якоїсь іншої причини, я зроблю їй боляче.

— З матір’ю все добре?

— Так. Вона просто зв’язана. Не хвилюйся за неї. І не ходи додому. Лише візьми записники й дзвони мені.

З цими словами Червоні Губи кладе слухавку. Піт не встигає сказати, що йому доведеться сходити додому за візком Тіни, який знадобиться, щоб перетягнути коробки. До того ж йому треба взяти батьківські ключі від Залу. Він повернув їх на дошку в кабінеті батька, а без них не обійтися.

43

43

Морріс опускає рожевий телефон Тіни в кишеню і висмикує шнур із комп’ютера.

— Повернись. Руки за спину.

— Ви її застрелили? — По щоках Тіни котяться сльози. — Це той звук, що я чула? Ви застрелили мою ма…

Морріс б’є її долонею по обличчю. Сильно. Кров витікає з носа й куточка рота Тіни. Очі її в жаху розплющуються.

— Стули дзьоб і повернись. Руки за спину.

Тіна виконує вказівки, схлипуючи. Морріс зв’язує їй за спиною руки, скажено затягуючи вузли.