— Що значить, не мають значення? Там було понад двадцять тисяч доларів!

Він ледь стримує себе, аби не сказати: «Ти що, тільки-но це зрозуміла?»

Автобус продовжує насилу просуватися крізь будівельні роботи. По обличчю Піта струмує піт. Він бачить пляму крові в себе на коліні, не червону, а темно-коричневу, але все одно вона ніби кричить: «Винен! Винен, винен!»

— Мамо, будь ласка, стули пельку й вислухай мене. — На іншому кінці настає вражена тиша. З часів нападів гніву в ранньому дитинстві він жодного разу не казав матері заткнутися.

— Є одна людина, і вона небезпечна. — Він міг би розповісти, наскільки небезпечна, але він хоче, щоб вона насторожилася, а не впала в істерику. — Я не думаю, що він прийде до нас додому, але він може це зробити. Заведи Тіну в будинок і замкни всі двері. Усього на кілька хвилин. А потім я приїду. І ще одні люди. Які можуть допомогти.

«Принаймні я на це сподіваюся, — думає він. — Боже, як я на це сподіваюся».

38

38

Морріс Белламі повертає на Сикоморову вулицю. Він розуміє, що зараз усе його життя стрімко звужується в одну точку. Усе, що в нього є, це кілька сотень украдених доларів, викрадена машина й потреба заволодіти записниками Ротстайна. О, у нього є ще одна мета: тимчасовий притулок, де він міг би сховатися, почитати й дізнатися, що сталося з Джиммі Ґолдом після того, як компанія «Даззі-Ду» піднесла його на вершину рекламної купи гною з подвійною жменею Золотих доларів. Морріс розуміє, що це божевільна мета, а тому він сам повинен бути божевільним, але це все, що в нього є, і цього достатньо.

Ось його старий будинок, який тепер став домівкою викрадача записників. На під’їзній доріжці — маленька червона машина.

— Насрати на божевілля, — вимовляє Морріс Белламі. — Насрати на божевілля. Та на все насрати.

Звучить, як життєве гасло.

39

39

— Білле, — каже Джером. — Неприємно на це натякати, але, здається, наша пташка полетіла.

Ходжес відривається від думок, поки «Мерседес» їде по Гавернмент-сквер. На лавках сидить досить багато людей — вони читають газети, розмовляють і п’ють каву, годують голубів, — але серед них немає підлітків обох статей.

— І за столиками кафе навпроти я його теж не бачу, — повідомляє Холлі. — Може, він зайшов усередину випити чашечку кави?