— Зараз кава — це останнє, про що він став би думати, — заперечує Ходжес і б’є кулаком об стегно.

— Автобуси до Норт Сайда і Саут-Сайда ходять тут кожні п’ятнадцять хвилин, — каже Джером. — Якби я був на його місці, для мене було б тортурами сидіти тут і чекати, поки хтось приїде мене забирати.

Тут дзвонить телефон Ходжеса.

— Підійшов автобус, і я вирішив не чекати, — каже Піт. Голос його звучить спокійніше. — Я буду вдома, коли ви туди доберетеся. Щойно говорив із мамою. У неї з Тіною все добре.

Ходжесу не подобається, як це звучить.

— А чому з ними може бути щось не добре, Пітере?

— Тому що тип з червоними губами знає, де ми живемо. Він говорив, що сам жив раніше в нашому домі. Я забув вам сказати.

Ходжес оглядається.

— Скільки їхати до Сикоморової, Джероме?

— Хвилин за двадцять будемо. Може, менше. Якби я знав, що він поїде автобусом, я б повернув на Кросстаун.

Піт:

— Містере Ходжес?

— Так, я тут.

— Ідіотом він буде, якщо піде до мене додому. І в такому разі більше не зможе мене підставити.

Він правий.

— Ти сказав їм зачинитися і не виходити?

— Так.

— І описав його мамі?

— Так.

Ходжес розуміє: якщо викликати поліцію, містер Червоні Губи зникне як димом здимів, залишивши криміналістам усі докази для того, аби Піт не зірвався з гачка. Вони можуть приїхати туди раніше за копів.