— Білле! Білле! Сюди!
Ходжес бачить Джерома в одному з вікон підвалу. Ходжес згадує свої слова: «Усі свої думки залишайте при собі», — і радіє, що вони цього не виконують. Джером лежить на животі, просунувши руки крізь вікно.
— Піднімайте! Піднімайте її! Швидше, поки ви всі там не підсмажилися.
Піт майже без допомоги Ходжеса несе Тіну через підвал до вікна крізь іскри й палаюче шмаття. Один шматок падає йому на спину, і Ходжес змахує його рукою. Піт піднімає сестру. Джером підхоплює її під пахвами і витягує назовні, кінець комп’ютерного шнура, яким Морріс зв’язав їй руки, волочиться, підстрибуючи, за нею.
— Тепер ти, — видихає Ходжес.
Піт киває головою.
— Спочатку ви. — Він дивиться нагору на Джерома. — Ви тягніть, я підштовхну.
— Добре, — каже Джером. — Підніміть руки, Білле.
Сперечатися часу немає. Ходжес піднімає руки й відчуває, як їх схопили. Він встигає подумати: «Неначе в наручниках опинився», після чого його починають тягнути нагору. Спочатку повільно — він набагато важчий за дівчинку, — але потім дві руки міцно впираються йому в сідниці й починають штовхати. Він піднімається в чисте, прозоре повітря, гаряче, але прохолодніше, ніж у підвалі, й опиняється поруч із Тіною Сауберс. Джером знову пірнає головою у вікно.
— Тепер ти, хлопче. Ворушися!
Піт піднімає руки, і Джером бере його за зап’ястя. Підвал заповнюється димом, Піт починає кашляти й мало не блює, коли перебирає по стінці ногами. Вислизнувши назовні, він повертається й зазирає назад у підвал.
Опудало, що повністю обвуглилось, сидить навколішках, зануривши вогняні руки в палаючі записники. Обличчя Морріса плавиться. Він видає несамовитий крик і починає притискати палаючі залишки роботи Ротстайна, що розсипаються, до палаючих грудей.
— Не дивися на це, хлопче, — говорить Ходжес, кладучи руку на плече Піта. — Не треба.
Але Піт хоче дивитися. Він повинен дивитися.
Він думає: «Це я міг зараз горіти».
Він думає: «Ні. Тому що я знаю різницю. Я знаю, що має значення».
Він думає: «Господи, якщо ти існуєш… зроби так, щоб це було правдою».
55
55