— Наступного тижня.

— З доками покінчено?

— Так. Дякувати Богу. Фізична праця, може, і корисна для тіла, але не здатна зробити душу шляхетнішою.

Холлі, як і раніше, відчуває незручність, коли виникає необхідність дивитися в очі іншій людині, навіть найближчій, але вона робить над собою зусилля й зустрічається поглядом із Джеромом.

— У Піта все добре, у Тіни все відмінно, їхня мати вже встала на ноги. Це, звичайно, чудово, але чи так усе добре у Білла? Скажи правду.

— Не розумію, чому ти питаєш. — Тепер уже Джерому важко дивитися прямо в очі.

— По-перше, Білл сильно схуд. Він занадто захопився вправами й салатами. Але мене не це турбує.

— Правда? — Але Джером знає, і це його не дивує, що вона знає, хоч Білл і впевнений, що зумів це від неї приховати. У Холлі є свої способи.

Вона каже упівголоса, ніби боїться, що її можуть почути сторонні вуха, хоча навколо них у радіусі ста ярдів[139] ні душі.

— Як часто він у нього буває?

Джерому немає потреби питати, про кого вона говорить.

— Не знаю.

— Частіше, ніж раз на місяць?

— Гадаю, так. Напевно.

— Раз на тиждень?

— Може, і не так часто. — Хоча хто знає?

— Навіщо? Він же… — Губи Холлі тремтять. — Брейді Хартсфілд майже овоч!

— Тобі не треба себе звинувачувати, Холлі. У жодному разі. Ти вдарила його, тому що він збирався підірвати кілька тисяч підлітків.

Він намагається доторкнутися до її руки, але вона відсмикує її.