Лаура раптом відчула, як горло стискається, не пропускаючи в груди повітря, а живіт роздирають пазурі страху. Жінці стало тісно в неширокій сходовій шахті, а будинок почав здаватися пасткою.

— Питання не в тому, фрактали це чи ні, — резюмувала вона. — Питання в тому, хто це намалював.

LXVI

LXVI

Упродовж наступних півгодини Ріно, Тимур і Лаура обстежили не менше ніж двадцять будинків. У шести з них на стінах і стелях натрапили на химерні чорно-білі зображення, які так чи так стосувалися фракталів. У будівлях, розташованих неподалік від центру Сан-Педро, а також у південній частині селища малюнків не виявили. Знайдені зображення були однотипними, не точнісінькими, та все ж подібними, і всі погодилися, що їх, вочевидь, малювала одна й та сама рука.

Закінчивши ревізію житлових халупчин у південній, східній і центральній частинах Сан-Педро, Тимур, Ріно та Лаура зібралися біля мопедів і обговорили ситуацію. Очевидно — в селищі хтось живе. За відсутності води зі свердловини п’є воду з власноруч викопаного колодязя, харчується невідомо чим і на стінах покинутих будівель малює сажею чудернацькі, здебільшого фрактальні малюнки. Тимур припустив, що таємничим художником є один із жителів Сан-Педро, якому пощастило пережити вчинену ботами різанину та сховатися від армії, що зачищала поселення кілька днів тому, але не вдалося уникнути зараження наноагентами. Ґроббелаар, який, зростаючи в Намібії, краще за інших знав, що таке пустеля, висловив сумнів, що людина здатна прожити в пустелі впродовж шести років без контактів із цивілізованим світом. Лаура заперечила, нагадавши південноафриканцю, скільки обгорток, упаковок і порожніх консервних бляшанок вони знайшли в покинутих житлах. До нападу ботів у Сан-Педро проживало від шести до семи сотень селян. Навряд чи солдати чилійської армії, які обшукували селище на початку вересня 2009-го, намагалися вивезти із Сан-Педро все їстівне. Відтак для однієї людини могло знайтися достатньо припасів, які не псуються, щоб сяк-так прохарчуватися впродовж років. Проблема була з водою. Але, схоже, химерний відлюдник примудрився самотужки викопати колодязь до того, як у селищі закінчилися запаси води. Тимура непокоїло дещо інше. Українець міркував про те, яким чином людина, котра заразилася дорослою (в тому, що «художник» заражений, він не сумнівався… інакше навіщо загадковому чилійському відлюдникові визбирувати в горах гладенькі камінці, тягати їх до Сан-Педро та викладати фрактальні візерунки на підходах до свого «водопою»?), спромоглася прожити шість років із бодай і неповною колонією нанороботів у голові? Проте свої побоювання Тимур не озвучив.